Українська література в питання і відповідях (24 білети)

Новела розпочинається надзвичайно динамічним розвитком подій:

“Лютували шаблі, І коні бігали без вершників, і Половці не пізнавали один одного...”. Висока емоційна напруга після бою відключає розум, осмислен¬-

ня подій. Переможці жадають помсти і жорстокої розправи над полонени¬ми: “Дехто простягав руки і йому рубали руки, підіймав до неба вкрите пи¬лом обличчя, і йому рубали шаблею обличчя, падав до землі і їв землю, за¬хлинаючись передсмертною тугою, і його рубали по чім попало і топтали ко-нем”.

Якось холодно і байдуже, ніби не про брата йдеться, подає команду Овер-ко вбити Андрія: “Та рубайте його, козацтво”.

Майже так само поводить себе Панас, подолавши Оверкове військо. Він власноручно вбиває Оверка, попередньо винісши цинічний вирок бра¬тові.

Іван не вбивав переможеного Панаса, він не встиг цього зробити, то¬му що Панас сам застрелився. Але з наказу Івана безжально були розстріля¬ні всі полонені, які не захотіли перейти до червоноармійців.

На фоні жорстокого часу Половці стають не менш жорстокими. Вони не стали зрадниками, боягузами, відступниками, а стали лише завзятими непри-миренними ворогами.

Біда і трагедія братів Половців у тому, що вони “не милували згоду”. В ім'я примарних ідей вони вбивали один одного.

Своїм романом “Вершники” Ю. Яновський наштовхує на думку про зв'язок між революцією, бездушним братовбивством у горнилі громадян¬ської війни і масовим нищенням українців у 20-30-х роках.

Білет 8

1.Почуття і переживання ліричного героя новели “Intermezzo” Ми¬хайла Коцюбинського.

Новела “Intermezzo” – один із кращих творів М. Коцюбинського. Його можна вважати ліричним монологом самого автора. Задум написати такий твір виник у письменника під час відпочинку в селі Кононівка на Полтавщині. При-водом до написання і темою твору послужили події 1905 року. Художньо висвітлюючи тему революції та її поразки, М. Коцюбинський висловив своє ідейно-естетичне кредо: література – явище естетики, але вона покликана до зображення “вірного малюнку рі¬зних сторін життя” і його глибокого філософського, соціального, психо¬логічного, історичного осмислення.Ліричний герой твору – митець, письменник. Втомившись числен¬ними “треба”, безкінечними “мусиш”, він пробує вирватися із залізних рук міста, втекти подалі від людського болю, жаху, бруду, від побутової банальності. Від безміру людського болю і тривоги герой відчуває нарос¬тання свого емоційного отупіння, неприродної духовної байдужості. Людське горе, жахіття переповни-ли його душу і він не сприймає їх як зло. Він звик до них. А це для письменни-ка неприпустимо. Тому хочеться “затулити вуха”, “замкнути свою душу”, “кричати: тут вхід не вільний”. Саме тому він покидає місто, людей, їх тривоги і йде в безлюддя, тишу і чистоту. Серед розкішної природи має намір (хоч і не висловлює цього) відновити сили. Тут минають дні його “Intermezzo” (відпочинку). Однак жах переслідування не зразу покидає ліричного героя. Майже як психологічний зрив сприймається його поведінка у порожньому бу¬динку Навіть тут він не впевненні) у тому, що “не відхиляться двері... отак трошки, з легким скрипінням і з невідомої темряви, такої глибокої та безконечної, не почнуть виходити люди... всі ті, що складали у моє се¬рце, як до власного сховку, свої надії, гнів і страждання або криваву жорстокість звіра”. І коли перед очима проходять усі вбиті і повішані, що з них “витекла кров в ма-леньку дірку від солдатської кульки”, ті, що їх “за¬вивали у білі мішки, гойдали на мотузках у повітрі, а потому складали у погано прикриті ями, звідки вас вигрібали собаки…”,– тоді зізнається у найганебнішому, неприпустимому для митця: “Ви бачите, я навіть не червонію, лице моє біле, як і у вас...”. Ліричний герой знає причини свого психологічного стану: “...жах висмоктав з мене всю кров. Я не маю вже краплі гарячої крові й для тих мертвяків, серед яких ви йдете, як кривава мара. Проходьте! Я утомився!”.

Та час і світ природи, в якому “стулились краями дві половини – одна зе-лена, друга блакитна – й замкнули у собі сонце, немов перлину” (повна ізольованість від людей), поступово починають лікувати його вто¬млену душу. Тонкий знавець краси природи, її художник, він милується “соболиною шер-стю ячменів”, “шовком колосистої хвилі срібноволосого вівса”, “блакитною річкою льону”, “хвилястими хребтами пшениці”, “бі¬лою піною гречки”. Його душа вбирає в себе всю привабу нив у червні і виповнюється позитивними емоціями. З насолодою цілими днями лірич¬ний герой слухає небесні співи птахів, спостерігає, як жайворонки “ки¬дають з неба на поле свою свердлячу пісню”.