Українська література в питання і відповідях (24 білети)

Розмова Запорожця із Забродою після трагічної смерті старої селянки Левчи-хи по-особливому увиразнює відчуття приналежності героя до свого, україн-ського народу. Непрості перипетії Заброди він вважає “внутрішньою справою”, яку не можна порівнювати із спробою поневолити весь народ. Тому він переконує Заброду, що “часом в'язні й судді повинні битися по¬руч, коли Батьківщина гине”. У цій розмові автор робить суттєве уточнен¬ня: “А зараз Батьківщина гине, Україна!”

Найвиразніше почуття національної гідності й усвідомлення безправ¬ного становища своєї нації закладено письменником у тому епізоді кінопо¬вісті “Украї-на в огні”, коли Лаврін Запорожець знімає зі стіни портрет Ста¬ліна. Тут не потрібні особливі коментарі. І герой висловлюється лаконічно про те, що його свята віра у справедливого і всемогутнього вождя пропала. Усі страхіття, пере-житі ним від початку війни, коли “повіз старий Запоро¬жець п'ять синів на війну”, І до її останнього дня, коли зібралися Запорожці уже без матері, Савки, Григорія, Трохима на попелищі рідної хати доспіва¬ти свою мирну пісню “Ой піду я до роду гуляти”, дають йому право на та¬кий рішучий крок. Образ Лавріна Запорожця є типовим. За ним ми вбачає¬мо мільйони сильних, мужніх українських патріотів.

Щоденникові записи сорокових років – періоду найбільшого гоніння мит-ця кремлівськими ідеологами – засвідчують, що письменник глибоко пережи-вав за історичну долю своєї нації і.ні на мить не сумнівався у своїй правоті патріота.Під кутом зору національної самосвідомості самого О. Довженка тре¬ба розглядати його запис: “Товаришу мій Сталін, коли б ви були навіть Бо¬гом, я й тоді не повірив би вам, що я націоналіст, якого треба плямувати й тримати в чорнім тілі... Невже любов до свого народу є націоналізмом?” Поняття “націо-наліст” прирівнювалося на той час до поняття “во¬рог народу”.

2.Історія українського народу в творчості Івана Кочерги.

Більшість драм Івана Кочерги – це твори на історичну тему. Грунто¬вна обізнаність драматурга з історією України, вивчення архівних докумен¬тів до-помогли митцеві піти у глиб віків і відтворити княжі часи XI ст.

Свою драму “Ярослав Мудрий” І. Кочерга написав у 1944 році. коли Україна палала в огні другої світової війни. У дні тяжких випробувань своєю п'єсою автор проголосив гімн миру, спокою на землі, освітивши сві¬тлом свого таланту найважливіші віхи історії нашого народу. В образі Яро¬слава Мудрого І. Кочерга пока-зав нам ідеал воїна і книголюба, доброго по¬літика і будівничого, який “вищих не відав скарбів, ніж мирний труд і щастя в ріднім домі”. Він піклувався про військо-ву могутність, економічний розквіт і духов-ний розвиток Київської держави. Він широко відкрив держа¬вні двері для куль-тури і міцно закрив їх перед споконвіч-ним ворогом – ко¬чівниками. Усі вчинки і дії Ярослава Мудрого в державно-громадському і особистому житті були продиктовані турботою про рідну землю. Він хоче будувати міста, палаци, храми, дбати про освіту, але спочатку утверджує чі¬ткий закон: “Раніш закон, а потім благодать”.

Князь рішуче переслідує тих, хто сіє чвари, міжусобиці, “крамоли і лу-кавс-тва”, карає їх. Так був покараний на смертіь Новгородський посадник Коснятин – батько Микити. Микита хоче помститися князеві, але зрозумі¬вши, як багато означає Ярослав Мудрий для держави, стає другом князя – “найсвітлішого з усіх земних царів” і гине за нього.

Каменщик Журейко, незважаючи на небезпеку (князь поклявся його пока-рати), спішить попередити Ярослава про змову. Журейко представляє тих русичів, для яких державні інтереси були вищими, ніж власні, навіть коли йшлося про життя чи смерть.

Доля дітей князя Ярослава теж підпорядкована державним інтересам. І Анна, і Єлизавета мусять виходити заміж за королів сусідніх держав, щоб та-ким чином забезпечити мир і безпеку для рідної землі. Важко погодитися Анні, що “дове-деться їхати в Париж”, адже “там ні кравців, ні крамарів пу¬тящих, доми холодні, вулиці брудні”. Так само і Єлизавета не уявляє, як розлучиться з батьком, Києвом, книжками. З туги за Батьківщиною Єлиза¬вета померла.

У драмі “Ярослав Мудрий” І. Кочерга пролив світло на історичний факт, пов'язаний із перебуванням варягів на Київській землі. Сюди вони були запро-шені, як мужні воїни для охорони кордонів Русі від нападів кочі¬вників. Коли варяги почали себе поводити як завойовники, то Ярослав їх відправив із дер-жави.

Самовідданість князеві розкрито в образах Микити, Журейка, Милуші. Князь Ярослав схилив голову перед тілом Микити, який “чесно вмер за Русь на полі брані”, а новгородцям пообіцяв “за службу вірну і добро” зві¬льнити місто від данини і захистити їх “вольності святі”. На полі бою князь вирішує побуду-вати храм в ім'я Софії “щоб в віках вона стояла”.