Українська література в питання і відповідях (24 білети)

Глибоким ліризмом перейнятий вірш “До матері”, страждання якої у зв'язку з арештом сина уявляються йому стократ тяжчими, ніж власні. Адже, крім природного материнського болю за сином, їй доводиться захи¬щати його іще “від людського неправого суду”.

Ряд віршів у творчій спадщині П. Грабовського присвячені Надії Сигиді – жінці, яка стала для політичних в'язнів полум'яним символом нескореності. Це вірші “До Н. К. С.”, “Тяжкий завіт”, “До мучениці”. Через усе своє життя І творчість проніс П. Грабовський любов і повагу до На¬дії Сигиди. У віршах-присвятах автор називає її “ангелом”, “сестронькою”, “святою та невинною”. Мужність та рішучість – це ті риси, якими повинен володіти борець. Саме та-кою була Надія Сигида. Серед творів П. Грабовського вирізняється вірш “Упе-ред”, у якому він закликає до рішу¬чих дій “за край рідний та волю”.

Домінуючим мотивом поетичної спадщини П. Грабовського є мотив неволі України. Звертаючись до України, П. Грабовський найчастіше вико¬ристовує поетичну форму послання. Це вірш “До України” (“Під небом дальньої чужини...”), “До українців” (“Українці, браття милі”), “До гали¬чан”, “Народові українському”, “Поетам-українцям”, “До українки”, “До України (“Сиджу в неволі та марю тихенько”), “До Русі-України”.

У поезії до “Русі-України” поет виказує своє найзаповітніше бажання ба-чити рідний край вільним. І йдеться тут не тільки про класову залежність, але й національну. П. Грабовський висловлює своє переконання в тому, що волю український народ повинен здобувати сам: “Бажав би я, мій рідний краю, Щоб ти на волю здобувавсь, Давно сподіваного раю Від себе власне сподівавсь”

Мир, злагода, “велич простого народу” повинні запанувати в Україні, коли вона визволиться “з-під віковічного ярма” – таку думку проводить П. Грабовсь-кий у вірші “До Русі-України”.

У названих віршах-посланнях поет утверджує ідеї правди, освіти, зго¬ди, любові до України. Запорукою національної свідомості П. Грабовський вважає освіченість народу. До проблеми освіченості він звертався неодно¬разово у своїх віршах, адресованих землякам. Освоїти “лан освіти” поет за¬кликає у вірші “До українців”. Тільки разом, тільки шляхом освіти, яка від¬криє очі, до-поможе національному прозрінню, можна творити майбутню долю України. Спільна невтомна праця допоможе розв'язати руки, дасть наснагу до боротьби “за високість духа”, допоможе знайти відповідь на за¬питання: “Хто ми?”

Болючою проблемою поета було те, що ло нього мало доходило ін¬формації про події в Україні. Лише з листів Б. Грінченка, М. Павлика і І. Фран-ка він дізнавався про деякі новини в культурному й суспільному житті українців. ТОМУ є зрозумілим звернення до земляків: “Українці, браття милі. Відгукніться, де ви е, Чи жнві ще. чи в могилі Давня слава зогниє”.

Турбується поет і тим, “чи покраща наша доля”„ чи позбудемося ми рабсь-кого ярма. І тут знову звучить висновок поета про те, шо лише разом, шляхом освіти, з палкою любов'ю у серці до України можна прийти до кращих часів.

Таким чином, і в інтимній, і в пейзажній ліриці П, Грабовського, у йо¬го посвятах друзям, знайомим звучить громадянська стурбованість про до¬лю рідної землі. Тема України, її неволі і сподівання на кращу долю об'єднує найбільшу кількість поетичних творів П. Грабовського.

2.Трагедія роду Половців у романі “Вершники” Юрія Яновського.

Роман у новелах “Вершники” (1935) – один із кращих творів україн¬ської літератури про громадянську війну. Про роботу над романом Ю. Яновський писав: “...я намагався... показати справжніх натхненників... громадянської війни..., вивести на сторінки книги трудящий народ – його сталеварів, селян, шахтарів, його інтелігенцію... Я звернув особливу увагу на мову, гідну, на мій погляд, розповісти про героїв”.Такий був задум письменника. І він з ним блискуче впорався, об'єктивно розкривши трагедію і героїзм драматичної епохи. Зображені у романі події потрібно розглядати саме у поєднанні героїчного і трагедійно-драматичного. Таке трактування зображуваних подій найбільш очевидне у новелі “Подвійне коло”. Ця новела вражає жахливою картиною перебігу подій за один день війни, коли у вирі подій гинуть сотні людей і серед них три брати Половці. Го-ловними персонажами тут виступають брати Половці – “одного роду, та не од-ного класу”, як висловлюється червоноармійський комісар Герт. Сліпа приналежність до “класу” стала підставою братовбивс¬тва.

Одного дня у “серпні нечуваного тембру” 1919 року доля звела братів під Компаніївкою, що недалеко від рідного села, щоб вони вбили один од¬ного. Батько та мати вчили їх риболовецької праці та жити у злагоді, бо “тому роду не буде переводу, в котрому брати милують згоду”. Але життя внесло певні корективи, і кожного з них доля повела іншою дорогою. По¬трапивши у вир війни, вони опинилися у ворогуючих таборах. Оверко вою¬вав у загонах Пет-люри, очолюючи там “купу кінного козацтва головного отамана Симона Пет-люри”. Денікінський офіцер Андрій Половець коман¬дує “загоном добровольчої армії генерала Денікіна”, на українській землі воює за “матінку-Росію”. Панас – махновець, в Української держави від¬войовує “територію матері порядку анархії”. Разом з Панасом наймолод¬ший Половець – 14-річний Сашко. Згодом його забрав із собою червоиоа-рмієць Іван. Він з'явився зі своїм загоном вкінці, розправився з махновцями і завершив братовбивство.