Українська література в питання і відповідях (24 білети)

Краса природи – найчарівніша і най могутніша сила “Та пісня має у собі щось отруйне. Будить жадобу. Чим більше слухаєш, тим більше хочеться чу-ти”, – висловлюється ліричний герой про своє щире захоп¬лення пташиними хорами.

Філософське осмислення могутності природи й краси спостерігаємо при співставленій її величі з “нужденною купкою солом'яних стріх” села, що його “обняли й здушили зелені руки”. На жаль, у це порівняння часто вносився кла-совий підтекст, якого у творі М. Коцюбинського немає.

Відновивши сили, спокій своєї душі, ліричний герой ловить себе на думці про можливість зустрічі з людиною, її горем. Але це його вже не лякає. І зустріч відбулася. Вона прозвучала дисонансом до прекрасних днів короткого відпочинку на лоні розкішної природи. Селянин розказу¬вав, а фантазія митця домальовувала “купу чорних солом'яних стріх”, “дівчат у хмарі пилу, що вер-тають з чужої роботи”, “блідих жінок..,”, “...дітей всуміш з голодними пса-ми”. Це була реальна картина українсь¬кого села. Письменник не сприймав її як чужу біду, не відгороджувався від неї. Навпаки – зустріч із селянином враз за-палила душу глибоким співчуттям до людського горя, до голодних дітей, яких “чомусь не забра¬ла гарячка”, до селянина, якого “раз на тиждень становий б'є по обличчі” за те, що хотів мати землю і під час революційних подій заявив про своє право на неї. Та найбільше ліричного героя повели “Intermezzo” вражає продажність і зрада: “Був тобі приятель і однодумець, а тепер, мо-же, продає тебе нишком. Відірвеш слово, як шматок серця, а він кине його со-бакам”. Розумом і серцем, сповненим любові, жалю співпереживання за людей, що “в темноті жеруть один одного”, ліричний герой прагне змін. Він хоче, щоб були “блискавка і грім”. “Нехай освіжиться небо і зе¬мля, Нехай погасне сонце і засіяє Інше”.

З такими настроями митець іде знову до людей.

2.Художнє відтворення проблеми українізації у комедії “Миііа Ма¬зайло” Миколи Куліша.Один із кращих творів Миколи Куліша “Мина Мазайло” висвітлює про-блеми русифікації України, яку у 20-х роках більшовицькі ідеологи намагалися прикрити так званою українізацією. Українізація “зверху” не означала серйоз-них намірів щодо відновлення повноправного функціону¬вання української мо-ви та формування національної свідомості. За роки тотальної русифікації пересічний українець-міщанин загубив почуття приналежності до своєї нації, потребу користуватися рідною мовою. Ти¬повим представником такого міщанина-безбатченка у комедії М. Куліша є Мина Мазайло. Як тягар і сором герой носить власне прізвище. Він байдужий до свого родоводу і до походжен-ня прізвища – Мазайло. Для Мини воно звучить занадто по-українськи, і в цьому полягає почуття ме¬ншовартості, Саме тому герой комедії вирішує змінити прізвище. Він та¬кож шукає вчительку, яка навчила б його правильно говорити “по-руському”. У той же час, коли Мина задумується над кращим варіантом свого майбутнього прізвища (Сіренєв, Розов, Тюльпанов, Алмазов, Мазєзін), син його, Мокій, хоче відтворити повну форму родового прізвища Мазайло-Квач. Навколо цього і зав'язується сімейний конфлікт комедії.

Усе життя Мазайло відчував утиски і погорду у зв'язку зі своїм прі¬звищем:

– Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли. Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти – Мазайло! За репети¬тора не брали – Мазайло! На службу не приймали – Мазайло! Од кохання відмовлялися – Мазайло!..

У наскрізь саркастичній тираді нарікань героя, на жаль, закладена гірка правда довготривалої зневаги до всього українського, національно¬го. Тому українізацію 20-х років Мина Мазайло й розцінює по-своєму: “Це спосіб роби-ти з мене провінціала, другосортного службовця і не да¬вати мені ходу на вищі посади”. Усвідомлення такого повороту україні¬зації (іншого він і не припускає) спонукає Мину вперто брати уроки у Баронової-Козино та неодмінно міняти прізвище. Справа дійшла до того, що все українське сприймається ним не тільки як чуже, але як і вороже:

– ІЦе як я підходив до загсу – думалось: а що, як там сидить не служ¬бовець, а українець? Почує, що міняю, так би мовити, його українське – і за¬норовиться. На зло тобі заноровиться.

У такому ході думок відчувається серйозна трагедія народу, для якого пе-рекинчики і відступники – не поодиноке явище. Зневажливо ставиться до всьо-го українського, у тому числі до свого прізвища, дружи¬на Мазайла – Килина та його дочка Рина. Міщаночка Уля ховається за прізвищем Розсохина (хоч справжнє прізвище Розсоха). Та перевершує всіх у своїй ненависті до всього українського тьотя Мотя з Курська. По¬бачивши на вокзалі напис українською мовою “Харків”, вона з розпачем і обуренням запитує: “Навіщо ви нам іспортілі город?” На проблеми того¬часної українізації тьотя Мотя дивиться як на явище тимчасове.