Українська література в питання і відповідях (24 білети)
До кожного твору Зерова можна скласти науковий коментар, що в кілька разів перебільшить сам твір. Світ і образи, які творить поет, гармо¬нійні, вивершені, елегантні. М. Зеров творить особливу поезію – інтелектуальну, елітарну, яка “ніби конденсує історичний досвід культури” (С. Білокінь), Пере-кладацька діяльність М. Зерова продовжувалась буквально до остаїшіх днів йо-го життя. На Соловках в жорстоких умовах концтабору, праця над перекладом “Енеїди” Вергілія стала опертям для його духу. Твори Байрона, Петрарки, Рон-сара, Беранже, Боллера зазвучали по-українськи завдяки його невсипу¬щій праці.Найвидатнішим новелістом 20-х рр. став Григорій Косинка. У його творчій спадщині спостерігаємо особливо виразне відтворення імпресіоніс¬тичного стилю (імпресіоністична манера літературного письма – це витон¬чене відтворення суб'єктивних, тобто особистих вражень та спостережень, мінливих почуттів і переживань, коли образ складається наче з окремих мо-заїстичпих частинок). М. Рильський писав: “Косинчині оповідання... гарячі й трепетні, як те життя, по свіжих слідах якого вони писалися”. Тематично творчість Косинки тісно пов'язана з проблемами пореволюційного села. В. Стефаник називав письменника “своїм сином”. Уже перша збірка новел письменника “На золотих богів” (1922 р.) засвідчувала, що він не збирався бути речником якоїсь однієї політичної тенденції. Як художник “від Бога”, Косинка виступає водночас і “за всіх”, і “проти всіх”. Найпослідовнішим він виявився в утвердженні думки, що революційний переворот і доба після нього – це велика драма народу, як, на-приклад, у новелі “На золотих бо¬гів”. Композиційне новела складається з двох частин. У першій змальовано жорстокий бій українських селян з військом “зо-лотих богів” – білогвар¬дійцями, який триває вже третій день. Відчайдушне б'ється якась “невідома сила”, що вивільнилась “з грудей селянських”. У другій частині бачимо руїну, котра залишилась замість квітучого села, спаленого білогвардійцями – “цілі вулиці викошено вогнем-косою”. Помутився розум у матері Сеньки-кулеметника. Хата згоріла. Троє дітей загинуло у полум'ї, а старшого вбито. Події у новелі зображуються у чорній і червоній тональності. Карти¬на бою послідовно витримана в колориті крові. У другій частині чорна бар¬ва посилюється, поглинаючи навіть червону: на місці бою “лишилась чорна руїна”. Насичена звукова панорама битви у другій частині змінюється зло¬вісною тишею, в якій звучить моторошний спів Сеньчиної матері. Пісня “стеряної” жінки на чорній руїні, на догоряючому попелищі передає пік на¬родної трагедії.
Тема землі – наскрізна у новелах Г. Косинки “За земельку”, “Пост¬ріл”, “Політи-ка”, “Змовини” та ін.
Своєрідне ядро “розстріляного відродження”, лідером якого був М. Хви-льо-вий, становили поет П. Тичина, драматург М. Куліш, режисер Лесь Курбас, кіномитець О. Довженко, художник Ю. Нарбут, композитор М. Леонтович та ін.
2.Пісенна творчість сучасних українських поетів.
Широко відомі і користуються популярністю пісні на тексти сучасних ук-ра-їнських поетів. Серед них пісні-поезії на тексти М. Ткача (“Ясени”), М. Синга-ївського (“Чорнобривці”), Ліни Костенко (“Спомин”), Любові За-башти (“Ой вербиченько”). Народними піснями стали поезії В. Симоненка. Мало кому в Україні сьогодні не знані слова: “Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину”.
Особливо популярними в останні роки є численні пісні на слова Ми¬коли Луківа і Дмитра Павличка. Дмитро Павличко – поет щедрого і своєрідного об-дарування. Поети¬чні грані його таланту по-своєму розкриваються у пісенній творчості. Її поча¬ток припадає на другу половину 50-х рр. А вже у тритомному виданні поезій (1989) тексти віршів, що стали піснями, об'єднано окремим цик-лом, який так і називається – “Пісні”. Найкращі мелодії до них створив О. Білаш, хоча співпрацював поет і з іншими композиторами, зокрема Майборо-дою, Сабодашем. Власне творча співпраця Д. Павличка з О. Білаціем започат-кувала йо¬го пісенну творчість. З кінця 50-х років широко відома лірична пісня О. Білаша та Д. Павличка “Впали роси на покоси”. У цей час ними була ство-рена пісня “Клен”. У 60-ті роки О. Білаш написав також музику до текстів Д. Павличка “Сибіряки”, “Атака”, “Пісня про Україну”, “Віконце”, “Балада без-смертя” та ін.
Справді народною стала пісня цих авторів – “Лелеченьки” (1964). Вона була створена до кінофільму “Сон”, над яким працював Д. Павличко у кіностудії ім. О. Довженка. Тому в кінофільмі ця пісня пов'язана з добою Т. Шевченка – кріпач-чиною. І все ж “Лелеченьки” вийшли далеко за межі означуваної фільмом доби і, як “Журавлі” Б. Лепкого, ця пісня стала уза¬гальненим вираженням емігрантської туги за рідним краєм, з яким бодай у смерті мріє поєднатися кожен вигнанець:
“Ніч накрила очі Мені молодому, Несіть мене, лелеченьки, Мертвого до-дому”.
Використані в тексті народнопоетичні засоби (ніч, що символізує смерть, пестливі слова – лелеченьки, крилонька, крилята), лаконічне зо¬браження пе-рельоту лелек – вирію, що сам по собі викликає ряд асоціацій , та замріяно-тужлива мелодія – все це сприяло неабиякій щирості вислову пісні.Такою ж ліричною і задушевною попри її філософічність сповнена пі¬сня О. Білаша на слова Д. Павличка “Долиною туман тече”. Ця пісня, як “Явір і явори-на” (інша назва “Я стужився, мила, за тобою...”), особливо по¬пулярна у виконанні чоловічого квартету “Явір”. Відомою серед народу є пісня на слова Д. Павличка “Розплелись, розсипались, розпались...”. Названі твори є зразками інтимної лірики Д. Павличка, яка поза сумнівом стала потужним крилом його поетичного доробку. Більшість цих віршів ввійшли до збірки інтимної лірики “Татаниця твою обличчя”, яку літературознавці порівнюють із “Зів'ялим лис-тям” І. Франка.