Українська література в питання і відповідях (24 білети)

Строго дотримувалися гуцули звичаїв своїх предків, коли приходив Свя-тий вечір. Іван у цей день “був завжди в дивнім настрої”. Наче переповпеций чимсь таємничим і священним, він все робив поважно, неначе службу Божу правив”, У цей вечір він багато допомагав Палагні. Був луже лагідний із своєю худобою. Тричі закликав ворожі сили та бурю до себе на вечерю. Але вони не з'являлися, “тоді він заклинав їх, щоб не з'являлися ніколи, і легко зітхав”. У цей вечір Іван дуже щиро молився за душі померлих і “був певний, то за пле-чима у нього плаче, схилившись, Марічка...”.Після смерті Марічки Іван шість літ блукав по світу і “худий, зчорні¬лий, багато старший од своїх літ, але спокійний” повернувся додому. Не з кохання, а лише тому, що треба було жити і ґаздувати, одружився з Палагною. Була вона доброю господинею, але своїм духовним світом дорівнятися до Марічки не могла. Не зуміла вона відчути Іванову душу, а згодом зраджує його з Юрою-мольфаром. Це було останнім поштовхом до передчасної смерті героя. Останні хвилини напів-свідомого існування, пов'язаного з уявною зустріччу з Марічкою, були для Івана щастям. Цікавим епізодом у повісті, який передає своєрідність світосприй-мання гуцулів, є забава біля мертвого Івана. Веселощі, сміх, розведене на подвір'ї багат-тя символізують спробу протистояти смерті, тьмі. Життя продовжується, воно вічне. Ця тра¬диція – як спадок предків, їх тінь – живе з гуцулами впродовж віків.

Проблему міфологічного світовідчуття та світосприймання гуцулів по-своєму інтерпретували С. Параджанов та І. Миколайчук, створивши за повістю М. Коцюбинського кінофільм.

2.Людина і природа в ліричних віршах М. Рильського.

Праця, природа, культура – ця “велика тріада” посідає чільне місце у творчості М. Рильського. Його поетичний світ на диво мальовничий, спов¬нений ясності і прозорості. Ще в юності поета турбувала проблема відносин людини і природи.

Це філософська реакція юного поета на все, що діється навколо, спроба рятівного виходу із душевної смути.

М. Рильський увійшов у світ поезії життєлюбом, природолюбом. Він уявляє себе невід'ємною частиною цього прекрасного сонячного храму приро-ди. Лейтмотивом його лірики виступає щира людяність, відчуття не¬роздільності людини і природи.

Ліричний герой мініатюри “Поле чорніє Проходять хмари...” живе світ¬лими почуттями: прийшла весна! Відчувається, що він закоханий у рідну зем-лю, у життя. Короткі розповідні речення змінюються окликами, а потім запи-таннями. Із грудей вириваються слова натхненної любові: “Земле! Як тепло нам з тобою!”

У поезії “Яблука доспіли” все дихає щедротами благодатної українсь¬кої природи, української осені, багатством яблуневих садів, жовтих осінніх нив, достиглістю, настояністю людських почуттів, коли розлука в коханні викликає не докір, не зневагу, не каяття, а навпаки – почуття вдячності і повноти життя.

Усього 12 рядків у цій поезії. Образ достиглих яблук уособлює муд¬рість і спокій душі героя у час його прощання з коханою.

Гармонія людського життя й творчості, ніби твердить М. Рильський у цій поезії, – це дихання в унісон з природою, з сонцем, з небом, із золотою гілкою. Ось він і вона пройшли вже сад. Перед ними відкривається простір прибраного осіннього поля і безкінечного неба. Життя прекрасне і немає кінця цій красі.

Сюжети кращих поезій М. Рильського розгортаються переважно на маль-овничому пейзажному фоні. Насиченість барв, виразність контурів, яс¬ність образів – все це говорить про висоту творчого духу і настрою лірич¬ного героя, його тісної єдності із навколишнім життям. “Червонобоким яб¬луком округлим скотився день...”, “Запахла осінь в'ялим тютюном, та яблуками, та тонким ту-маном...”, “Осінній холодок над спраглою землею шатро гаптоване широко розіп'яв...”, “Гнуться клени ніжними колінами, чорну хмару сріблять голуби” – таке бадьоре, життєствердне духовне на¬повнення поезії М. Рильського.

Поетичний світ М. Рильського останнього періоду – на диво мальов¬ничий. У ньому спалахують яскраві, пломенисті барви (“Війна білої й чер¬воної троян-ди”, “Черемшина після дощу”). Споглядання природи стає ос¬новою несподіваних художніх узагальнень. Із садівницької поради – як пересаджувати ялинку –він видобуває багатий поетичний зміст, спроекто¬ваний на міжлюдські взаємини (“Порада”). Споглядання шкідливої польо¬вої красуні – волошки – породжує у поета непрості роздуми про красу (“Лист до волошки”). Із зіставлення скромної шипшини з гордою трояндою виростає думка про кровну спорідненість народного “кореня” і професійно¬го мистецького “цвіту” (“Шип-шина”).