Українська література в питання і відповідях (24 білети)
Велику увагу звертає Б. Олійник у поемі на проблеми моралі. Осмис¬люючи глобальність чорнобильської трагедії, автор спонукає читача загля¬нути у свій внутрішній світ, побачити й оцінити власну совість і власну антисовість. Тому міфологічний образ крука є не тільки уособленням зовнішнього ворога, чужого зла – це і власні недоліки, власне зло, прита¬манне майже кожній людині. Отож утверджувати добро і правду на землі потрібно, починаючи із подолання власного зла, своєї антисовісті. Історія переконує, що вже не один раз, забувши про власну совість, ми сприяли всеможливим воронам-крукам ви-користовувати нашу правду і нашу істину проти нас самих.Драматичні моральні та духовні колізії, проблеми науки й цивілізації, самопізнання та самоусвідомлення, національні і загальносуспільні пробле¬ми завжди взаємопов'язані. Відвернення планетарної катастрофи залежить від комплексного розв'язання цих проблем. Такі висновки робимо, ознайомившись із поемою “Сім”.
Всеукраїнській біді присвячена і поема І. Драча “Чорнобильська ма¬донна” (1988). І у назві поеми, і в образі солдатської матері, босі сліди якої бачимо біля саркофага (там вона шукає свого сина, яким став жертвою атомної стихії); і в образі хрещатицької мадонни – молодої божевільної жінки, яка, мов привид, бродить по київських вулицях з лялькою чи мертвою дитиною на руках; і селянської мадонни, і в збережених іменах, фактах, розповідях учасників ліквідації аварії звучить вимога відповідальності перед совістю, перед людст-вом за погублений світ. Та відповідальних у радянському суспі¬льстві, на жаль, немає. У розділі “Роздуми під час відкритого Чорнобильсь¬кого суду в закритій зоні на стару старосвітську тему “Ірод і Пілат”, поет, орієнтуючись на глибокі моральні традиції, наголошує, що всі злочини про¬ти людства в усі часи і у всіх народів були завжди “іменними”, за них від¬повідали. Чому ж на Чорнобильсь-кому суді пустує місце Пілата? Яка мо¬раль суспільства, що ховає злочинця?
Відомий біблійний мотив про Пілата, вдало використаний І. Драчем, спонукає до філософських узагальнень, до роздумів на морально-етичні теми.
Останні рядки поеми, де “несе сива чорнобильська мати цю плане¬ту..., це хворе дитя!” звучать як нагадування про відповідальність за навко¬лишній світ.
Майже одночасно (1987) були написані прозові твори, присвячені пробле-мам чорнобильської трагедії. Це повість Ю. Щербака “Чорнобиль” та роман В. Яворівського “Марія з полином у кінці століття”.
Повість Ю. Щербака, хоча й носить документальний характер (це зі¬брані магнітофонні записи учасників ліквідації аварії і жертв атомної сти¬хії), все ж відзначається неабияким художнім осмисленням того, що сталося.
Відома журналістка Любов Ковалевська, пожежник Леонід Телятников, голова Прип'ятського міськвиконкому Олександр Єсаулов, електронник Юрій Бадаев, водій Григорій Хміль – всі вони по-своєму переда¬ють пережиту трагедію. Своє завдання Ю. Щербак вбачав у тому, щоб передати мужність людей у поєдин-ку зі смертю й по-філософськи осмисли¬ти долю, позначених Чорнобилем, і тих, хто далі йтиме у технологізовану цивілізацію. У цих міркуваннях велике значення має монолог академіка Ва¬лерія Легасова, який зробив має монолог академіка Ва¬лерія Легасова, який зробив правдивий аналіз причин катастрофи. Їх корені вчений вбачає не лише у хибності технології, а моральному й духовному стані суспільства. Вони започатковані в системі освіти, кар'єризмі, бюрок¬ратизмі, хабарництві тощо.
В основу сюжетної лінії твору В. Яворівського “Марія з полином у кінці століття” покладено історію сім'ї Мировичів. Однак В. Яінорівський спостерігає вплив катастрофи не лише на одну сім'ю, а простежує цей вплив на життя всього навколишнього селянства.
Масштабність Чорнобильської трагедії породила цю гірку “вічну” те¬му нашої літератури. Відлік від злопам'ятного дня 26 квітня 1986 р. вже пе¬рейшов рубіж десятиліття, але події, пов'язані з цим днем, раз у раз знахо¬дять своє висвітлення у художніх творах українських літераторів.
2.Духовні цінності людини в поезії Ліни Костенко.
Духовні цінності людини своїм корінням сягають глибокої давнини, коли ідеалами була щира та чесна праця, турбота за її успіхи, коли життя приводи-лось у відповідність до законів Бога і природи. На жаль, наш пра¬гматичний вік наклав свої корективи на духовність людини.
Поставити свого сучасника обличчям до норм, що їх виробляло людство впродовж століть, задуматися над сутністю власного життя, зосередитися на ус¬відомленні себе сином української землі взяла на себе обов'язок поетеса Ліна Костенко. Гостро, безкомпромісно, не відступаючи від своїх ідеалів, осмислює вона у поетичних творах сучасні проблеми, пов'язані з духовним занепадом лю¬дей. Картає яничарство, зраду, відступництво. Звичайно, у зв'язку із своєю пози¬цією поета-патріота Ліна Костенко перебувала в опозиції до офіційних властей тоталітарного радянського суспільства.У своїх поезіях Ліна Костенко бачить конкретних винуватців мораль¬ної і духовної деградації людей. Це – “номенклатурні дурні, бюрократи, пласкі мур-мила в квадратурі рам”, тобто вся радянська система. За вказів¬ним порухом диригентської палички комуністичних ідеологів появляються “мастаки при-стосувати крок”, люди кволі. З великою тривогою Ліна Костенко закликає нас жити у злагоді й лю¬бові. Як заповіт, звучать її слова: “Не відступитися і не покласти лжу на струни”. Не можна зрікатися високих ідеалів наших предків, власної куль¬тури і мови. Проблеми мови порушені поетесою у кількох її віршах. Найд¬раматичнішим у поезії “Біль єдиної зброї” є те, що рідній “трагічній мові” труну “не тільки пороги, а й діти власні тешуть”. Отаких безбатченків чи¬мало ще й сьогодні “на нашій – не чужій землі”. Названа поезія сильна ві¬рою поетеси в те, що дух народу і її мову не вбити нікому: