Українська література в питання і відповідях (24 білети)

Білет 20

1.Глибокий ліризм поезії Олександра Олеся.

Творчість Олександра Олеся – автора 11 збірок витонченої лірики – три-валий час була недоступною читачам України. Його ім'я було популяр¬ним ли-ше в українській діаспорі.

Характер всієї поетичної спадщини митця (його ліричних творів і по¬езій громадянського звучання, пов'язаних з революцією 1905 року, її пораз¬кою та еміграцією поета) визначає журба і радість, які завжди йдуть поруч, змагаю-чись, хто кого переважить(“З журбою радість обнялася”).

Радість і журба проходять і через вірші пізнішого періоду творчості – “Моїй матері”, “О принесіть як не надію” та ін.

Одним із кращих ліричних творів О. Олеся є його вірш “Чари ночі” (“Сміються, плачуть солов'ї...”). У ньому влучно передано піднесенний, ма¬жорний настрій ліричного героя, який перебуває під нпливом почуття ко¬хання. Тут все складає “хвалу життю”. Одухотворена природа перебуває у гармонії до почуттів ліричного героя: “Поглянь, уся земля тремтить В палких обіймах ночі, Лист квітці рвійно шелестить, Траві струмок воркоче. Твір пронизує заклик по-ета оцінити життя “летючу мить”.

Ліричність поезії “Чари ночі” посилюється влучними метафорами (“тут ллються пахощі густі, там гнугься верби п'яні”, “сміються, плачуть солов'ї і б'ють піснями а груди”, “...уся земля тремтить в палких обіймах ночі”);персоніфікова-ним образом весни, яка завжди була символом молодості, краси, оновлення (“весна іде назустріч нам”, “весна бенкет справляє”).

Завдяки глибокій поетичності, мелодійності поезія “Чари ночі” стала улюбленою піснею українців. Вона виконувалася в народі і в той час, коли поезія О. Олеся була недоступною. Важливим штрихом її музичної інтер¬претації на сьогодні є своєрідне виконання Ніною Матвієнко.Звукова інструментовка творів О. Олеся чарує і в іншіїх віршах. Його мис-тецтво звукопису можна порівняти із творчістю П. Тичини, особливо з творами із “Сонячних кларнетів”. Яскравим прикладом цього є поезія “В небі жайво-ронки в'ються” із циклу “Щороку”, в якій передано прихід вес¬ни, коли “вигля-дають полохливо перші проліски з землі”. Про прихід весни “дзвоном радісних пісень” невтомно розповідають жайворонки. Добір дзвінких приго-лосних та лексем (“співають”, “заливаються”, “сміються”, “дзвонять”) викликають музичні асоціації. Тому до поезії О. Олеся дуже ча¬сто зверталися композитори. Понад 30 музикантів здійснювали обробку йо¬го поезій. Серед них М. Лисенко. К. Стеценко, С, Людкевич, Я. Степовий. На тексти поезій О. Олеся пише пісні відома сьогодні Марія Бурмака. Попу¬лярною піснею у її виконанні є “Ой, не квітни, весно!”.

Поезія “Айстри” написана у 1905 році. Вона с своєрідним відгуком поета на революційні події. Алегоричний образ айстр, що розцвіли в саду опівночі (ніч – символ суспільного ладу), невіддільний у поезії від мрії про сонце, “вічну весну”, “рожевий ранок”. Коли ж сподівання виявилися мар ними, бо “вколо – тюрма...”, айстри “схилились і вмерли”. Заради “сонця, неба, просто-ру, волі” для інших гине лебідь в однойменному вірші.

На думку С. Єфренова, у своїй ліриці О. Олесь “наочно показав, що громадянські мотиви анітрохи не зв'язують крил і не заважають справжньому поетові”.

У художнє вирішення традиційної для української літератури теми про роль поета і поезії в суспільстві О. Олесь вніс свій вагомий внесок вір¬шами “Рідне слово в рідній школі”, “О слово рідне! Орле скутий”, “О прав¬да! Мій народ смішний безкрає...”. Ці твори засвідчують, що поет глибоко перейнятий долею свого народу. Збереження національної самобутності на¬роду він вважав своїм обов'язком.

Турбота поета про долю рідного слова, “чужинцям кинутого на сміх”, особливо гостро поставлена у поезії “О слово рідне! Орле скутий!” Як і в ба-гатьох інших випадках, громадянський пафос вірша тут поєднано з гли¬бокою задушевністю, ліричністю. Вже у другій строфі значення рідної мови у духов-ному житті людини та її велич асоціюється з розкішшю природи, яку О. Олесь завжди вмів змалювати найкращими барвами.

Особливою ліричністю, ніжністю сповнені вірші О. Олеся для дітей. Поезія “Сон” – це казка, яку переживає дівчинка. Увісні вона потрапляє в ліс і зачудованими очима спостерігає “шалений танок” – кружляння мушок, цвіт метеликів у травах, знайомиться зі звірятами (поваж'ним борсу¬ком, ведмедем “рудим та волохатим”, вовком-сірком). Під звуки кобзи па¬вука все те товарист-во починає забавлятися так, що й поважні дерева не втерпіли. Вони повисми-кували із землі свої ноги і “ну садити гопака”. Тре¬мтливе прощання із лісовими друзями перериває матуся словами: “Вставай, вже сонечко зійшло”.