Українська література в питання і відповідях (24 білети)

Пузир і сам не знає, для чого йому потрібні капітали, не бачить він, де їх можна застосувати. Однак, маючи великі гроші, він шукає нових шляхів нажи-ви І навіть погоджується заради цього переховати тисячі овець банкру¬та Ми-хайлова, перепродує куплений у підісланої дружиною швачки в деш, іменин за низьку ціну дорогий халат, бо був заробіток – два карбованці за один.

Ставши мільйонером. Пузир за поглядами, мораллю залишився на рівні дрібного власника. Він маже чоботи дьогтем, а волосся оливою, хо¬дить у лата-ному, старезному кожусі, їсть борщ і кашу, а щоб не йти в міс¬ті в ресторан чи буфет, бере в торбинку хліба і сала. Психологія дрібного власника проявляється у багатьох вчинках Пузиря. Вона призвела капіта¬ліста до смерті. Проїжджаючи своїм полем, Пузир побачив гусей, які ску¬бли колоски пшениці, побіг за ними, впав і відбив нирки. Усе життя його пройшло під девізом: “Ха-зяйство або смерть”. І смерть Пузиря є логіч¬ним завершенням “філософії” неймовірно скупого хижака.

Пузир далекий від громадських справ. Вражає читача його безкуль¬турність. На пропозицію Золотницького вислати грошей на пам'ятник Котля-ревському Пузир цинічно заявляє: “Котляревський мені без надобності”. А ко-ли зайшла мова про описані Гоголем степи, він цілком серйо¬зно говорить: “Не знаю, я на степах у Гоголя не бував!” Розрахунок, антигуманність Пузиря про-являються навіть у ставленні до рідних. Він категорично відмовляється видати свою єдину дочку Соню за Калиновича, “учителишку”, а має намір поріднитися хай навіть з неписьменним, але багатим Чоботенком.

У змалюванні дикості Пузиря І. Карпенко-Карий досяг вищої фор¬ми комічного. Його образ викликає презирство, огиду читача і глядача. На жаль, цей класичний образ є дуже актуальним. Сьогоднішні “пузирі” та їх “супутни-ки” феногени і ліхтаренки несуть не менше лиха трудовому народові, ніж у ча-си Карпенка-Карого. Вони так само прагнуть до “стя¬жання без жодної іншої мети” у найскладніший для України час – ста¬новлення і розвитку її як самостійної держави. Відрізняються сучасні “хазяїни” від пузирів тим, що не землю “стяжають”, а готові її продати, вивезти всі її багатства за безцін, аби тільки набити тугіше власні кишені доларами. Горе у тому, що серед новочас-них пузирів є багато високопос¬тавлених чиновників. Вони нехтують бідуванням трудового люду, і куль¬тура українська їм так же, як і Пузиреві, “без надобності”. Сьогоднішні пузирі ще чекають на свого сатирика.

2.Проблема національного відродження українського народу у твор¬чості Павла Тичини.

У червні 1917р. внаслідок лютневих подій у Росії було проголошено відновлення державності України (у формі автономії). Це загальнонародне піднесення з приводу проголошення волі України П. Тичина передає у пое¬мі-ораторії “Золотий гомін”.

Розкута, без видимої сюжетної лінії, поема націлена на створення єдиного мажорного символу – образу української волі. Міфологічні та філософські символи (“Човни золотії із сивої-сивої Давнини” – “ласкою в серце зранений, виходить Андрій Первозванний” – “Предки встали з могил” – “небесними ла-нами Час проходить”) поєднані в ній з новітніми національними символами (“золотий гомін” – “Слава! – з тисячі гру¬дей” – “ясні короговки”).

Цей складний поетичний твір документально свідчить про те, що найширші маси українства побачили в проголошенні державності вияв своєї споконвічної волі [цитата].

В українській поезії вперше постав образ дужого молодого народу, здат-ного творити власну історію. Митця підносить те, що революція відбу¬лась мирно, безкровно, як сонячне свято, як злиття тисяч бажань у єдине – у “золо-тий гомін”. Поема стала видатним явищем національної духовності.

У час бурхливого спалаху національного відродження в Україні Ти¬чина жив надіями і сподіваннями на українську державність. Пильне око митця запримітило і віками утверджену українську національну символіку, і вчуло радісний передзвін воскреслих мелодій.

У “Сонячних кларнетах” народився перший трагічний символ – об¬раз революції як давно очікуваної нареченої.У поезії “Одчиняйте двері...” поет стикає дві системи протилежних знаків: радісного чекання (наречена – голуба блакить) і жахливого пророц¬тва всесвітнього кінця (всі шляхи в крові – горобина ніч – тьма – дощ). Радість по-глинулась бурею. Просвітку не видно.

Так він сприйняв першу кров революції.