Українська література в питання і відповідях (24 білети)

Уміння поета створити настрій (у творах для дітей він поєднаний із глибо-ким розумінням дитячої психології), одухотворення (олюднення) природи, ви-корис-тання народнопоетичних засобів: символів, епітетів, порі¬внянь – забез-печують глибокий ліризм творів О. Олеся.

2.Типовість подій і персонажів у творі “Суд” Юрія Мумкеїпика.

Ю. Мушкетик – автор широковідомих прозових творів “Біла тінь”, “Крап-ля крові”, “Жорстоке милосердя”, “Семен Палій”, “Позиція”, “Ру¬біж”, “Яса”, “Смерть Сократа”, “Суд над Сенекою”. Його перу належать романи, повісті та оповідання, в яких осмислено історичну долю українсь¬кого народу, формуван-ня його національної свідомості, проблеми духовності, моралі тощо.

В оповіданні “Суд” Ю. Мушкетик змальовує похмуру дійсність кол¬госпного села перших повоєнних років. У центрі сюжетних перипетій – сільська трудівниця Ганна. Вона постала перед “правосуддям” доби застою че-рез те, що, будучи хворою, не змогла виробити у колгоспі трудоднів. Страшний сором, біль і образа скували постать скривдженої долею, старої хворої жінки. Перед очима враз пройшли тяжкі 30-ті роки, голод, смерть пасербиці Оленки. У роки війни на фронті загинув її чоловік, не повернули¬ся додому сини Данило і Микита. Коли дістала похоронку на Микиту, най¬меншого сина, відчула, що згасає її життя.Додому повернувся поранений Грицько. Зібрався із силами, поїхав за¬вершувати навчання в інституті. Ганна знову залишилася сама. Була вже на той час дуже кволою, незахищеною. Сільський голова Устим Рукавиця гру¬бою поведінкою не раз кривдив Ганну. Разом з фінансовим агентом Йоси¬пом Ши-лом ще під час війни забрали у Ганни корову за нездачу молока Знайшли вони й переконливі аргумен-ти, щоб забрати порося. Обманом за¬ставили підписатися під позикою на 1300 крб. замість 300. Прийшли вночі восьмеро чоловік до одинокої жінки, наказали підписуватися, а суму закри¬ли від неї. Згодом лише з'сувалося, під чим підписалася Ганна. Пробувала героїня знайти правду через військкомат, писала туди, як повелися з нею, дружиною і матір'ю загиблих на війні. На папері визнали її правду, але на¬справді все залишалося по-старому. Більше того, одного разу, виступаючи на зборах, Устим Рукавиця назвав Грицька, який пройшов війну, іноземним шпигуном. Коли принесли та-ку новину Ганні, вона не повірила в поговір, “одначе їй зробилося так погано, що вона занедужала й не вставала більше тижня”.

Варто зазначити, що описане у творі моральне знущання над героїнею – не авторська вигадка, а лише художньо опрацьовані реальні факти із життя кол-госп-ників часів застою.

Коли героїня одужала, вона знову бралася за роботу. Праця – необ¬хідна умова її життя. Замолоду працюючи, Ганна часто співала. Пісня і пра¬ця випов-нювали її будні, допомагали долати труднощі. То хіба могла вона з доброї волі не виконати своєї норми буряків, щоб вони “зеленіли прибитою морозом гич-кою”? Це її біль. Тому кілька разів пробувала вона попрацюва ти з лопатою на своїй ділянці, але так і не зуміла впоратися, “останній раз і дійти до села не могла”.

Коли була Ганна ланковою, часто звертався до неї голова,, щоб підні¬мала дівчат на прорив. “А колгоспна робота – суспіль прориви”, – конс¬татує Ю. Мушкстик. До невідкладної роботи у колгоспі не, раз залучалися і її сини, навіть заняття у школі пропускали. Ганна, ростила їх працьовитими. Попередній голова Кузьма Діренко хвалив хлопців за їх працьовитість. Трохи людянішим до війни був і Устим Рукавиця. Та дуже швидко змінив¬ся: “Узяв у звичку кричати на людей, часом приїжджав на поле напідпит¬ку”, у поведінці з людьми відчувалася його зверхність.

Устим Рукавиця виступає в оповіданні у ролі позивача, а Ганна си¬дить на лаві підсудних. Вирок суду – “...визнати винуватою, засудити на півтора року виправних робіт, але, враховуючи..., що всі попередні роки пра¬цювала в колгоспі справно…, що її чоловік і два сини загинули на фронті, за¬мінити виправні табори примусовою працею при колгоспі”, виконати було вже нікому.

У той час, коли Рукавиця і Шило бенкетують після суду, Ганна “нена¬че під-бита птаха, махнула руками і опустилася на підлогу..”. Вона померла не тільки від старості й фізичного болю. До її смерті причетна похмура ста¬лінська дійсність.

Білет 21

1.Проблеми чорнобильської трагедії в українській літературі.

Усі жахіття й проблеми Чорнобиля знайшли відгук у серцях і думах українських письменників. У перші ж дні після катастрофи на сторінках лі¬тературних часописів, зокрема в “Літературній Україні”, з'явилися пристрасні публіцистичні виступи Олеся Гончара, Бориса Олійника, Івана Драча. Згодом були видруковані поетичні твори Бориса Олійника, Наталки Білоцерківець, Леоніда Горлача, Світлани Йовенко. Подією в літературі стала поема Бориса Олійника “Сім” (1987). Цей твір присвячено пам'яті відважних шести пожеж¬ників, що самовіддано вступили у боротьбу зі смертю, та кінорежисера Воло¬димира Шевченка, який знімав фільм про спробу людей протистояти стихії. “Де ви тепер, матерів своїх діти, колисаєте сон”, – у традиції народного пла¬чу і скорботи запитує поет, і “мов з козацького реєстру” вичитуємо імена смі¬ливців: Віктор Кібенок, Микола Вашук, Василь Ігнатенко, Микола Титенок, Володимир Тишура, Володимир Правик, Володи-мир Шевченко. Завдяки Б. Олійнику, його продуманому художньому прийому поіменної переклички свічка пам'яті горітиме у віках і нагадуватиме про кож-ного героя чорнобиль¬ських подій.