Українська література в питання і відповідях (24 білети)

1.Повість Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім'я” як енциклопе¬дія на-родознавства

Ще І. Франко зазначав, що повість “Кайдашева сім'я” “з огляду на високо-артистичне змалювання селянського життя” належить “до найкра¬щих оздоб українського письменства”. З великою художньою силою і прав¬дивістю І. Не-чуй-Левшіький розкрив у цьому творі духовні цінності, які склалися впродовж століть в українській родині. Новаторство письменника якраз виявилося втому, що він показав руйнування набутої духовності тру¬днощами щоденного життя, відтворив такий стан українського селянства, який нівечить справжню суть йо-го “народного духу”.

В етнографічній розвідці “Світогляд українського народу” І. Нечуй-Левицький вказував на великі моральні потенції народу, суть яких відбилась насамперед в усній поезії. Він радив письменникам не обминати колорит¬них народних висловів і через їх освоєння показати світові неповторну ду¬шу українців. Найрізноманітніші засоби барвистого народного мовлення письмен-ник вдало використав у “Кайдашевій сім'ї”.

Змалюванням саме буденного життя українських селян повість “Кай¬дашева сім'я” вирізнялася у літературі – адже тогочасні автори захоплю¬валися переважно святковою стороною селянського побуту. Будні Кайдашів минають у невсипущій праці. Косовиця, жнива, плекання городини, “зимо¬ва” жіноча ро-бота (прядіння, ткання полотна, шиття і вишивання одягу) – ці та інші щоденні клопоти визначали стосунки між членами сім'ї Кайдашів. Хоча у творі май-стерно виписані і святкові звичаї та обряди, глибоковікові традиції і вірування.

Втіленням української релігійності і високої народної моралі є у пові¬сті Мелашка. Її любов до рідної матері, чоловіка, намагання догодити свек¬русі приємно вражають. Доведена до відчаю, Мелашка їде з односельчана¬ми в Київську Лавру на прощу – святкування паски у Києві, за народним повір'ям, мало б принести у сім'ю Боже благословення. Письменник поети¬зує свою героїню. Так, лірична душа Мелашки почула у жалібних піснях ченців у чис-тий четвер (напередодні Великодня) “якесь море сліз, що зли¬валось тисячі літ, І злилось докупи, і полилось піснями з грудей. Здасться, в тому морі сліз текли ріки народного горя од самого початку світу...”.

Побожним, чуйним і добрим був Кайдаш, мріяв про смерть по-християнськи: зі сповіддю, причастям, соборуванням. Але тяжке пияцтво при-звело до передчасної страшної смерті, яка не відповідала християнським уяв-ленням. Сини і невістка Мотря надто часто порушували четверту запо¬відь Бо-жу: не поважали і не шанували батьків. А народна мораль грунтува¬лася в ос-новному на заповідях Божих. У селі зневажали злодіїв, п'яниць, покриток, ледарів, хвальків, безбожників Тут ніколи нікому нічого не забували. Не могли забути й Мотрі того, що вибила свекрусі око, а Карпові – що ганявся за матір'ю з дрючком. Люди добре знали характери тих, кого вважали негідними: виби-раючи Карпа десяцьким, хтось підкреслив, що “буде добрий сіпака”, а пропо-нуючи жартома кандидатуру Мотрі, селяни висміяли цю жінку:

– А може, панове громадо, ми оберемо за десяцького Мотрю, – прикинув слівце один жартівливий чоловік.

– Не можна, вона повибиває всім бабам очі, – гукнули чоловіки, сміючись.

Глибокий знавець селянського життя і побуту, селянської психології І. Нечуй-Левицький розумів, що про народ треба писати без будь-яких при¬крас. У центрі повісті – повсякденний плин життя селянської сім'ї, в якому на пер-ший план висуваються побутові сварки, спричинені відсутністю пра¬гнення зрозуміти один одного. Жанрова специфіка твору полягає у тому, що цей по-всякденний плин життя родини Кайдашів розгортається в найріз¬номанітніших побутових виявах, які часто окреслюються в гумористичному плані. Гумор письменника сягає корінням у народний грунт і міцну націо¬нальну літературну традицію. Природжений гумор Нечуй-Левицький вва¬жав невід'ємним елемен-том національної психіки, що “затаївся в усіх зви¬вах розуму і фантазії щирого уіфаїнця і є глибоко своєрідним”. Контрасти створеного народом величного епосу і дріб'язкової хатньої війни надають повісті особливого іронічного за-барвлення (“Не чорна хмара з-за синього моря виступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину”). У повісті письменник гумористичне показав взаємні заздрощі, плітки та ша¬лені вибухи злості серед Кайдашів. Проте гумор у повісті має співчутливий характер: автор бачить вплив на психологію Кайдашів їхнього тяжкого ста¬новища, бо після довговічної панщини вони по-тра-пили в нові, незвичні об¬ставини. Із серії комічних подій складається сумна картина буття сім'ї, де син виступає проти матері, й уся родина марно витрачає сили і здоров'я на безглузді супе-речки та чвари. Такий стан, на думку пись-менника, не відпо¬відає справжній суті “народ-ного духу”. Духовна роз'єднаність – ось те лихо, яке кожен день отруює українську родину, яка впродовж віків була оповита високою духовністю і мораллю.Яскравий колорит звичаїв, обряди народних замовлянь, передвесільні роз-глядини, сільські розваги, детальні описи селянського одягу та оселі, насичена прислів'ями і приказками мова повісті – усе це дає підстави вва¬жати цей твір справжньою енциклопедією народознавства.