Економічні основи управління на підприємстві (Слов'янська теплова електростанція)

1.3. Формування економічної стратегії

антикризового управління

Кризовий стан економіки, падіння обсягів промислового виробництва, зростання взаємних неплатежів, нестача оборотних коштів обумовлюють необхідність розробки на підприємстві стратегій антикризового управління в яких, на наш погляд, повинні знайти відбиття два найважливіших методологічних аспекти:

1) відображення суті антикризового управління на підприємстві;

2) виділення характерних тенденцій.

Антикризове управління являє собою процес подолання кризового стану підприємства, що виникає із причин як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру.

Антикризове управління проводиться по наступних напрямках:

• виділення пріоритетних підходів у господарській діяльності тобто своєрідних пунктів зростання, які сприяють підвищенню ділової активності;

• обґрунтоване прогнозування ресурсного забезпечення;

• визначення якісних і кількісних критеріїв оцінки проведеної роботи, а також можливості внесення коректив у дії, впроваджені на підприємстві.

У здійсненні антикризового управління можна виділити наступні вектори.1. Управління на базі всебічного контролю за виконанням прийнятих рішень. Діяльність підприємства, що перебуває в кризовому стані, на цьому напрямку націлена на відпрацьовування (реакції подій, що сталися, тобто забезпечується реактивна адаптація підприємства). Відповідно до традиційного підходу, прийнятому в менеджменті, будемо вважати, що основною метою підприємства є виживання. Найважливіша властивість, якою воно повинне володіти, - адаптація до зовнішніх умов, що змінюються (падіння збуту, поява нових технологій і ін.), а також резистенція до наслідків внутрішніх конфліктів, що повторюються, і порушень виконавчої дисципліни.

2. Управління на основі прогнозування змін, що реалізується за допомогою стратегічного планування. У системі антикризового управління стратегічне планування розуміється як процес визначення стратегічних цілей і вироблення шляхів щодо їхнього досягнення при наступних умовах: систематичному відновленні асортиментів продукції, що випускається; періодичної реорганізації підприємства; можливому зниженні обсягу продажів і прибутку. Як результат конкурентної боротьби стратегічне планування дозволяє скласти обґрунтований прогноз виробничої діяльності, забезпечити ефективний зворотній зв'язок зі споживачами, високу готовність персоналу до активної діяльності, а також скорочення витрат виробництва і обігу.

3. Управління на основі оперативних рішень, у тому числі в аварійних і інших ситуаціях, що вимагають негайного втручання для досягнення стратегічних цілей. Основними методами такого управління є організаційні зміни, у тому числі удосконалення структури, перепідготовка працівників і їхня ротація, іншими словами, зміна організації відповідно до динаміки зовнішнього середовища як необхідна умова досягнення стратегічних цілей.

У рамках даного напрямку стратегічного менеджменту ефективність досягнення цілей підприємства багато в чому пов'язується з пошуком раціонального співвідношення централізації і децентралізації в організації управління. У корпораціях із централізованою системою управління проблеми вирішуються шляхом вибору операційних правил для всіх членів організації і у переконанні або примушенні співробітників до виконання цих правил.

Досвід українських підприємств показує, що в умовах децентралізованого управління проблема забезпечення ефективного виконання будь-яких правил не може бути вирішена одним лише адміністративним впливом. Свою ефективність довели такі методи, як створення внутріфірмових центрів прибутку, центрів витрат, а також венчурних центрів, розробка трансферних цін для взаєморозрахунків і розподілу ресурсів.