Економічні основи управління на підприємстві (Слов'янська теплова електростанція)
Фінансові інструменти складають найважливішу сторону діяльності фірми, оскільки рух матеріальних потоків між розташованими в різних країнах родинними компаніями опосередковується грошовою формою в міжнародному масштабі. У зв'язку з цим використання фінансового механізму значно ускладнюється і вимагає пристосування до грошових ринків, як окремих країн, так і міжнародної валютно-кредитної системи в цілому.
Головна особливість фінансової політики фірм у сучасних умовах складається в комплексному використанні інструментів, причому в залежності від конкретних умов переважне значення в окремі періоди може надаватися тому або іншому інструментові.Гнучкість фінансової політики полягає в тому, що при централізованому формуванні вона, разом з тим, диференціюється стосовно до особливостей грошового ринку кожної приймаючої країни і країни базування; податкового законодавства і валютного регулювання цих країн; валютно-фінансового стану і динаміки їхнього валютного курсу. Важливу роль при розробці фінансової політики грає регулювання внутріфірмових фінансових потоків, підпорядковане кінцевому результатові діяльності фірми, і здійснення багатобічних розрахунків централізованим шляхом. На формування фінансової політики, особливо при визначенні джерел фінансування, впливає також зв'язок фірми з банками або її приналежність до конкретної фінансової групи. Фактично в цій політиці відображаються інтереси найбільших банків і фінансової олігархії країн базування. І, нарешті, розробка і реалізація фінансової політики в значній мірі визначаються рішенням завдань, зв'язаних із зовнішньоекономічною діяльністю фірми.
Найважливішим інструментом фінансової політики служать різні методи розподілу і перерозподілу прибутків, причому на практиці переважають два підходи: перший передбачає консолідацію всіх прибутків у материнській компанії, другий — їхнє розосередження по дочірніх компаніях і надання їм відносної самостійності в розпорядженні одержуваними прибутками. Принцип консолідації прибутків передбачає регулярний переказ дочірніми фірмами прибутків материнської компанії у формі дивідендів. Суми перекладних прибутків обчислюються різними методами: у вигляді визначеного відсотка від одержуваних доходів; сум, що залишилися після сплати податків і забезпечення власних потреб дочірньої компанії в оборотному капіталі, і т.д.
Принцип розосередження прибутків більш гнучкий і забезпечує краще пристосування фінансової політики в цілому до умов конкретних ринків. У цьому випадку фірма не встановлює однакових правил у відношенні переказу прибутків для всіх дочірніх компаній і не вимагає переказу всіх прибутків. Вона надає дочірній компанії відносну самостійність у розпорядженні прибутками для досягнення її довгострокових цілей. Звичайно такий метод використовують фірми, що мають високий ступінь децентралізації в управлінні.
Розробка політики переказу прибутків у цьому випадку вимагає обліку багатьох факторів, зокрема таких, як: потреби в коштах кожної дочірньої компанії; можливість одержання коштів на місцевому ринку у формі позик і кредитів; можливість переказу коштів між родинними компаніями; наявність валютних і інших обмежень у приймаючих країнах; рівень оподатковування перекладних прибутків; специфічні ризики від наявності коштів у певних країнах. Важливе значення має розробка материнською компанією моделі виплати дивідендів акціонерам у країні базування, якому слідують закордонні дочірні компанії, а також розробка типової структури капіталу для фірми в цілому і її окремих підрозділах (у тому числі співвідношення власних і позикових коштів).
Гнучкість політики переказу прибутків виявляється й у тому, що фірма, наприклад, підсилює приплив прибутків у материнську компанію з країн, де виникають ризик девальвації або інші несприятливі умови. У країнах зі сприятливим інвестиційним кліматом дочірні компанії максимально інвестують свої прибутки.
Важливим інструментом фінансової політики є забезпечення всіх підрозділів необхідними фінансовими ресурсами. Їхніми джерелами можуть бути як внутрішньофірмові кошти, одержувані в глобальному масштабі, так і кошти із зовнішніх джерел фінансування. Внутрішньофірмові джерела фінансування утворюються шляхом акумуляції амортизаційних відрахувань, нерозподіленого прибутку, а також у результаті одержання позик і кредитів від материнської або інших родинних компаній.
Зовнішні джерела фінансування — це позики і кредити, одержувані в комерційних банків, спеціальних фінансових установ (фондів, агентств розвитку й ін.), міжнародних фінансових організацій, державних і напівдержавних організацій, що роблять сприяння у фінансуванні певних об'єктів і гарантії, що надає, по кредитах. Важливим джерелом зовнішнього фінансування є також продаж акцій дочірніх компаній і формування їхнього акціонерного капіталу.
При розробці фінансової політики у відношенні джерел фінансування фірми використовують різні принципи і напрямки: