ОЛЕНА ПЧІЛКА (ОЛЬГА ПЕТРІВНА ДРАГОМАНОВА-КОСАЧ) (1849-1930)

Художня спадщина Олени Пчілки така ж багатогранна, як і її діяльність. Поезія, проза, драматургія, переклади забезпечили їй чільне місце в когорті українських письменників 70—90-х років XIX століття. Найбільш плідними виявилися 80-ті роки — безнадій¬но чорні в житті української суспільності, коли все рідне зневажа¬лося, відкидалося, а в літературі превалювали мотиви зневіри, безна¬дії й розпачу. Природно, що Олена Пчілка віддала данину цим на¬строям, хоч ніколи не була схильна «до плачу над лихою долею». Та й не могла бути в міру свого виховання, ідейно-естетичного ідеалу,

'Одарченко Я. Українська література: Вибр. статті. — С. 76. гТам само. — С. 69.

251

сформованого народно-поетичною творчістю, зразками світової пое¬зії і поезії Шевченка.

Творча діяльність Олени Пчілки почалася з поетичних перекладів улюблених з дитинства поетів: О. Пушкіна («Анчар»), М. Лєрмонтова («Три пальми», «Гілка Палестини», «Мцирі»), польського поета В. Си-рокомлі («Співець») і, дбаючи про лектуру для своїх дітей і малих читачів України, видала книжку перекладів «Українським дітям» (1882).

її приваблювали цілісні, горді, патріотичні натури, готові заради високої мети притлумити сердечний біль, забути особисті інтереси і стати «з громадою на поєдинок». Саме такими критеріями керувалася вона, підбираючи зразки для перекладу з чужомовних літератур, з біблійних мотивів та образів — для переспівів й оригінальної пое¬зії. З дитинства захопившись «Тарасом Бульбою» і кавказьким ченцем, що виривається на волю і гине в смертельному поєдинку з диким барсом, Олена Пчілка у зрілому віці поетизуватиме, звеличуватиме героя — «цілого чоловіка», як сказав би І. Франко, що живе повно¬кровним життям людини і громадянина.

Такого «цілого чоловіка» бачимо в герої полоненого короля (з «Лі-ля Венеда» Юліуша Словацького), який відмовився стати «послуга-чем-музикою» нового пана, воліючи спалити свою арфу, ніж згань¬бити її службою чужинцеві. Симпатії Олени Пчілки якраз на боці такого героя чи героїні.

Громадсько-патріотичні мотиви — ось що вирізняє Олену Пчілку не тільки серед письменниць-жінок, а й серед поетів, попередників і сучасників — співців «гіркої долі», незахмареного щастя, утопії соціалістичного раю. «Не в той слід іду я, в який пішов той Марко Вовчок і сучасні йому автори, я стала на нове поле», — писала вона Омеляну Огоновському. 50 літ вона засівала те поле ідеями правди, віри, добра, краси і гордості за свій народ, з корінням вириваючи бур'ян рабства, слабкості, байдужості, лінивства, що деморалізу¬вали націю, шкодили її природному розвиткові та росту.

Життя підтвердило слушність несприйняття нею російських лібе¬ралів і російського лібералізму, проповідувачів соціалізму і класової боротьби. Вона мала рацію й тоді, коли підкреслювала, що ніяке угруповання не переможе, коли не виховає у своїх членів перед¬усім характеру, гордого і незалежного духу, коли не сформує лю¬дей «міцного переконання», фанатиків ідеї, цивільної відваги»1.

Такий характер мала Олена Пчілка сама, такий характер виховала і у своїх дітях, переконливим доказом чого є Леся Українка, такі цінності поетизувала вона у своїх творах. Образ жінки-патріотки — централь¬ний в оригінальній і перекладній поезії Олени Пчілки. В поемі «Козачка Олена», надрукованій у другому випуску альманаху «Рада», головна

'Донцов Д. Мати Лесі Українки (Олена Пчілка) // Дві літератури нашої доби. Л., 1991. — С. 175.

252

героїня понад усе любить Україну. Заради її захисту вона приглушує сВої сердечні болі, кривду, зраду коханого, відкидає вражену дівочу амбіцію і благословляє його «у непевну путь», «за святеє діло» — дарує йому мережану хустину, що служитиме козакові талісманом щастя.

Свою жіночу гідність і моральну висоту вона доведе ще життям: відмовою одружитися з Василем після смерті його дружини; доглядом за ним, пораненим у другому поході, вихованням його сина; саможер¬товністю, коли, падаючи від знемоги і старості, сама доглядатиме поранених козаків. Це перший в українській поезії образ жінки, свідомої українки, ніжного серця і сильної волі, з розвиненим почут¬тям гідності й самоповаги, готової на самопожертву заради України. Отже, заява Олени Пчілки, що вона ступила на нове поле, минаючи слід Марка Вовчка і «тих ніжних коханок, сестер і жінок її, не здатних постояти ні за себе, ні за своїх дітей; які мовчки, покірно і терпеливо зносять наругу над собою, гнуть спину на інших і гинуть під потом, забуті Богом і людьми, божеволіють, «живуть плачучи і помирають плачучи», мала повні підстави.Від Запорозької Січі, від Шевченка і народної поезії сприйняла Олена Пчілка бойовий дух, уперте стремління до національної свобо¬ди, до знищення політичного гніту. Провідне начало її світогляду — це радикально-визвольний порив в універсальній формі, прагнення до всебічної емансипації людини і народу. Звідси — боротьба за повно¬цінну людину, за цілісну і значущу людську особистість; звідси — образи активних інтелектуально-вольових людей, здатних діяти ініціа¬тивно, самостійно, неординарно.