ОЛЕНА ПЧІЛКА (ОЛЬГА ПЕТРІВНА ДРАГОМАНОВА-КОСАЧ) (1849-1930)

«Величних поривів» у молодих панів і панночок справді було чи¬мало: панна Лена збирається в перший день Різдва записати місцеві колядки, Панич Андрій, задля побачення зі служницею Лукією, гото¬вий «пожертвувати» іменинами в Хведоровичів; були й інші «благо¬родні» пориви: купити українські ноти; покликати на вбирання ялинки селянських дітей — Хведоську, Лукаша, та «змагання» в цьому на¬прямку закінчились полярно протилежним результатом. Вечір у городському клубі відсунув на задній план всі «благородні пориви». Лена не тільки не записує колядок, не колядує сама з сільськими

1Пчілка О. Світло добра і любові // Зоря. — 1888. — Ч. 6. — С. 84.

2Там само. — С. 98.

^Перший вінок: Жіночий альманах. — Л., 1887. — С. 358.

265

дівчатами, а й, всупереч традиції, не впускає колядників до хати. Безпардонно виганяють запрошених на вбрання ялинки сільських дітей; гроші, призначені на українські ноти, витрачені на квітки, стьонжку і рукавички для вечора, про який паничі і пані відгукну¬лися вельми негативно.

«Та й хіба на тих вечорах єсть веселість? — висловлює своє невдоволен¬ня панич Андрій. — Так, чад якийсь!..

—«Чад!» — переказала, усміхнувшись, Лена. — Он як!.. А ти ж, Ніно,

теж не будеш святами «чадити» на вечорах? [105].Та просякнуті «чадом», вони отруювали ним тих, що викликали в них «благородні пориви» до зближення і самопожертви. Ніхто з них не здатний на найменшу самопожертву. При першій слушній нагоді самому дістати задоволення чи вигоду всі народницько-словесні по¬риви втрачають свій сенс. Устами лікаря, зігнорованого Ніною задля пристаркуватого полковника-вдівця, Олена Пчілка розкриває справж¬ню суть «народолюбства» пані Ніни: «Тая, бач, писателька!.. Слідкує, пізнає цікавий військовий тип!.. Вже ж і тип! Дубина, помазана медом! Он — морда як лиснить! Наче той кавун! І що він може їй говорить, та ще так багацько!? А вона слухає, ще й так уважно! Народниця, бач, противниця «розкошів», ~~ он які оксамитові корсажі надіває, якими золотими наручницями (браслетами. — Авт.) сяє! Що ж! Піде за свого полковника, то ще не такі справить ота повздержна, що вижила б на сільському заробіткові! Так, якраз!.. На язиці тільки прекрасні речі, а в думці ввижаються полковницькі доходи!» [121].

Та Лукія ще раз заставила Андрія «отерпнути», «окаменіти». Повернувшись над ранок додому, веселе й щасливе товариство по¬бачило «між сивим ґанком та чорним вікном Андрійового кабінету» напівмертву дівчину:

«Лукія лежала лицем догори, смертельно бліда, але напрочуд хороша. Вид був, як у прекрасної статуї. Чорні коси розкинулись по білій панській подушці.

—Може, вона вчаділа? — промовила куховарка, що помагала ліка¬

реві. — Бо вона трошки посиділа у нас на кухні, казала, що приходила з

дівчатами колядувать в городі, і додавала, що їй голова дуже болить. То,

може, вчаділа!... »

У цьому оповіданні Олена Пчілка досліджує не тільки моральні і психічні проблеми, а й проблеми соціальні, які хвилювали і хвилю¬ють людей; показала суперечності, які розділяли інтелігенцію і народ; шкідливість поривів, не підтверджених практичними справами; інер¬цію, безрух і егоїзм української щойно народжуваної інтелігенції й анемічність її змагань.

Нова тематика вимагала відповідних принципів повіствування, композиційних підходів, зміни авторського начала в стилі оповідання, а отже, й образу автора — єдиного носія творчої концепції твору, погляду на світ, втіленої в ньому.