ОЛЕНА ПЧІЛКА (ОЛЬГА ПЕТРІВНА ДРАГОМАНОВА-КОСАЧ) (1849-1930)

Від тебе не таїлась, все сказала...

І радощі, й журбу мою ти знаєш...

Так, друже, так! Прощай! — мені киваєш

І ти, ти віттям смутно поникаєш...

Ці чорні передчуття Олени Пчілки про швидку, безповоротну втрату цього куточка — частини її зболеного серця, на жаль, справ¬дилися. «Більшовики від мами відібрали Зелений Гай, ліс порубали на дрова, — писала дочка Олени Пчілки Ісидора, — будинок продали «на знос» якомусь спритному зайді, що поставив з цього матеріалу десь на Пслі сукновальню [...]. У колишніх маєтках Пушкіна, Толстого утворено музеї, а скромне, напрочуд гарне невеличке літнисько української письменниці треба знищити, щоб і сліду не лишилося [...]. Кінець Зеленого Гаю — до цього яскрава ілюстрація»2.

Активно виступала Олена Пчілка в жанрі байки. «В її байках, -пише О. Вишневська, — висміюється обивательська філософія «ус¬мак пожить» («Зілля»), бездарні віршописці, що претендують на славу («Дві зваги й дві слави»), базіки-народолюбці («Радощі й смутки»)»3.

Привертають увагу ці твори майстерністю віршованої техніки, вмілим синтезуванням народнопоетичної основи та авторського вимислу, демократизмом змісту, непідробною жвавістю викладу і дотепністю.

- с. 59.

'Цит. за кн.: Одарченко Я. Українська література: Вибр. статті. — К., 1995. 'Там само. — С. 60—81.'Українка Леся. Новейшая общественная драма // Зібр. творів: У 12 т. — К., 1977. — Т. 8. — С. 237.

262

Кращу частину поетичного доробку Олени Пчілки характеризує жанрово-тематичне багатство (думка, пісня, сонет, вірш-портрет, вірш-оповідання, медитація, байка, поема тощо), відданість письмен¬ниці засадам реалізму і народності, послідовність у викритті духовно¬го рабства, пасивності, нестійкості переконань; тенденція до звільнен¬ня особистості, розширення її прав; у можливості особистості «на¬ходити собі подібних чи, якщо вона виняткова і при тому активна, дати її нагоду піднести до свого рівня інших».

Поезія Олени Пчілки зачіпала майже всі найважливіші проблем¬но-тематичні та естетико-виражальні пошуки епохи. Вона і нині своїм світосприйманням, художнім осмисленням особистості, суті люд¬ського життя •— близька і зрозуміла читачеві. Олена Пчілка сприяла творенню нового поетичного виразу в українському слові, який аку¬мулював у собі творчий метод і світоглядні переконання, індиві¬дуальну манеру та особистість творця, національну своєрідність і сам процес художнього освоєння та організації життєвого мате¬ріалу.

ЩОЖНЯ ПРОЗА ОЛЕНИ ПЧІЛКИ

Найбільш талановито виявила себе Олена Пчілка в художній прозі, особливо в оповіданнях, якими й дебютувала в журналі «Зоря»: «Шгмаліон» (1884), «Забавний вечір» (1885), «Чад» (1886). Деякі з них мають жанрові ознаки повісті («Світло добра й любові», «Товариш¬ки»). «Оповідань автобіографічних я зовсім не писала, — застерігала Олена Пчілка майбутніх істориків літератури від ототожнення її з автором оповідання чи героями, — але в основі кожного того опові¬дання, чи великого, чи маленького, лежить якийсь дійсний факт. Таким чином, «Забавний вечір», «Чад», «Маскарад» і інші подібні відбили мої вражіння з життя провінційної інтелігенції з часу пере¬бування в Звяглі, Луцькому й Ковелі. Оповідання «Півтора оселед¬ця», «Золота писанка», «Збентежена вечеря» відбили в собі подеку¬ди фотографічне вражіння з учительського життя в Гадяцькому повіті. Подія в оповіданні «Соловйовий спів» — це дійсна подія, яку мені розказав один молодий слідчий київський Борецький» [45].

Ранні оповідання Олени Пчілки, на перший погляд, не виходять за межі традиційної форми. І. Франко докоряв письменниці за над¬мірну деталізацію, сповільненість дії, розтягненість сюжету. Та ав¬торка керувалася своїми ідейно-естетичними принципами. «Кажете, Що потопаю в подробицях, — писала Олена Пчілка Франкові. — Не оправдовуюсь, а пояснюю, що роблю се умисне, по-моєму, наші славутні українські писателі — Нечуй, Мирний пишуть не тільки без тушовки, не тільки пером, а — пальцем: у їх зовсім нема дрібних штрихів, навіть контур виходить таким, якби кого лиш мокрим паль-