ОЛЕНА ПЧІЛКА (ОЛЬГА ПЕТРІВНА ДРАГОМАНОВА-КОСАЧ) (1849-1930)

Відповідно до цього Олена Пчілка надавала більшого значення в кожному окремому випадку особливій, оригінальній точці зору на світ, на самих себе як головних, так і другорядних персонажів. Тому уяву про того чи іншого героя читач має в більшості випадків з пе-1 рехресного, колективного погляду на нього інших людей. Сміх офіцера викликав в Омелька асоціацію з конем Гнідим, а слідчий з тоненьки¬ми ніжками у вузьких сивеньких штанцях смішив Омелька:

«Яке воно миршаве, — думав Омелько. — А що то воно таке на голові у тієї гладкої пані? Якась кучма, мовби ціле ягня... » [341].

Для офіцера Омелько — «дурник», «каналія», «щеня»; для поміщика- ■ гостя — «порося»; для хрещеного ■— «синок», «братик», а мати «оглядала та обсмикувала хлопчика, ще й волосся пригладила, як шапчину надівав, і в личко заглянула, ще раз потішилася круглим видочком та карими очками свого одиначка... А далі не втерпіла, ще й за ворота провела; чутно було, як гукнула: «Гляди ж, Омелечку, гляди!.. » [336].Різні точки зору персонажів не тільки помагають глибше і всебіч-ніше пізнати героїв, простежити за їх життям і поведінкою, а й сприя¬ють розумінню суспільства, до якого вони належать. Завдяки різним поглядам на Омелька, його поведінку і вчинки, мову Олені Пчілці вда¬лося створити цікавий, один з найкращих в українській літературі образ хлопчика-бунтівника, вихованого на здорових моральних заса¬дах, з чистою душею і почуттям власної гідності. Він ще маленький, але його обіцянці («я їх ще й битиму, як виросту!») можна вірити. Такі, як він, зуміють захистити себе від «миршавих», «смішних» кривд-ників-панів. «Погорда Омелька до того панства, — писав Д. Донцов, — це не звичайна у нас ненависть хирлявих, звихнених заздрісників до сильних, а погорда раси, певної своєї здоровості, вищості моральної, до збанкрутованої кляси, готової вже до уступлення. Ненависть не здолу вгору, а згори в діл. Відношення письменниці до соціяльно-покривдженого — не розчулений жаль до нього, а симпатія з ним за відвагу його, того хлопця, який мститься за зневагу, шпурляючи назад панам, крізь збиту шибу, отриманого у Свят Вечір п'ятака... За цей жест і любить вона того свого Омелька, не за його лахи і кривду»1.

Такі, як Омелько, дочекаються «правди на світі», виборонять її. Цієї правди чекають всі, особливо в час, коли «старі права кончились, а нові ще не вийшли... » (оповідання «Пожди, бабо, нових правів» (1906). Історія баби Марини — це сумне оповідання про повне безправ'я бідної людини, про необхідність радикальної зміни існуючого стану речей. Цих перемін чекає баба Марина (народ) і автор-оповідач (інтелі¬генція), що підтверджує фінал твору: «Ох, чи скоро ж то баба Мари¬на діждеться тих нових правів та й ми разом з нею?» [357].

Піднявшись над стильовими формами усної народної мови, зара¬ди більш тісного контакту з широким демократичним читачем, Оле¬на Пчілка звертається до нього, але звертається своєрідно, створю¬ючи лише ілюзію бесіди завдяки оціночній позиції автора, що постійно нагадує про себе в художньому тексті.

Олена Пчілка у своїх оповіданнях і повістях була особливо уважна до соціально-моральних запитів часу, до суспільно-естетичних пошу¬ків сучасності. її творча практика 1880—1890 років сприяла виявленню великих можливостей малого жанру в порушенні загальнолюдських проблем. Нові шляхи, межі відкрила вона і в художньому дослі¬дженні того потаємного зв'язку особистого, незначного, випадкового і скороминущого із загальним і важливим, що є в житті кожної лю¬дини, розширюючи часові, історичні й соціально-просторові місткості жанру повісті й оповідання. «Олена Пчілка — чудовий стиліст, — оцінює її творчість блискучий письменник і літературознавець Ва¬лерій Шевчук, — вона вміє майстерно ліпити людські характери, вона вміє цікаво й докладно будувати розповідь, архітектоніка опові¬дань у неї непогана, хоч і не скрізь. Однак і через 90 років, які ми¬нули з часу написання тих творів, вони читаються свіжо, а це нема¬лий факт, коли згадаємо, як часто безнадійно старіють твори навіть десятилітньої давності»1.

Творчий шлях Олени Пчілки переконливо свідчить про те, що лише тоді, коли художник віддає свій талант справі служіння наро¬ду, його змаганням і сподіванням, талант росте і квітне. Творчість Олени Пчілки відіграла значну роль у національно-визвольній бо¬ротьбі українського народу.

Вилучена тоталітарним режимом, художня спадщина Олени Пчілки повертається знову до читача. Завдання істориків літератури, всієї української громадськості зібрати, систематизувати, видати і вивчити багатогранну спадщину письменниці і віддати їй належне місце в пантеоні кращих синів і дочок України.

Список рекомендованої літератури

Денисюк 1., Скрипка Т. Дворянське гніздо Косачів. — Л., 1999.