ОЛЕНА ПЧІЛКА (ОЛЬГА ПЕТРІВНА ДРАГОМАНОВА-КОСАЧ) (1849-1930)

Вона ловить кожне слово патріота, демократа, «народовця», пе¬реймаючи від нього не тільки нові українські слова, а й ідеї. Якесь нове, досі не усвідомлене почуття охоплює її серце, мозок, все єство. Не кохання, ні, як це могло здатися з боку. Щось значно більше, поважніше, вагоміше — почуття гордості за приналежність до єдиної, великої європейської нації — українців.

Додому з Відня вона повертається з міцнішими національними переконаннями і з наміром не тільки вивчити «життя самого життя», а й змінити його на краще. Влаштувавшись «хвершалкою» в сусідньому селі, вона не гребує тими «страшенно неймовірними» мужиками, якими так її лякали. Завдяки своєму ставленню, щирому і привітно¬му, кваліфікованій медичній допомозі Люба зблизилася з селянами, стала їх рятівником, захисником, рідною людиною. Наука за кордо-

270ном знадобилася у її нелегкій праці серед селян, життя яких здава¬лось таким одноманітним, простим і порожнім, а насправді таке багате на розмаїтість форм, таке цікаве до «споглядання» і таке широке до праці. Люба встигала скрізь і помагала. Не тільки ліку¬ванням тіла, а й просвітленням та очищенням темноти мужицької і забрудненої чужинцями свідомості народу. Для неї, як і для Олени Пчілки, народ не обмежувався простолюддям, якому треба тільки співчувати, плачучи над його недолею. Не кожний знедолений гідний співчуття, не кожний пан заслуговує осуду. Устами своєї героїні Олена Пчілка проголошує свої погляди на народ з усіма його верст¬вами і проявами, на національне життя, українську мову і літературу. Не поділяючи переконань деяких своїх сучасників і насамперед сво¬го брата М. Драгоманова на українську мову і літературу, як на придатні тільки для домашнього вжитку, Олена Пчілка недвозначно заявляє: визнавати тільки народну мову і селян за народ — значить звужувати поняття народність і націоналізм. «Се — понижати свою народну гадку, обрікши її стояти вічно на одному ступні первісно¬му! І коли так судить об мові, то треба те ж саме розважати й у всьому: значить, і хисту національного не треба розвивать, — ні музики, нічого, — нехай буде все тільки на ступні первіснонарод-ному; значить і науки не посувать, досить того світогляду, який має наш простий чоловік! Се ж нісенітниця! З таким націоналізмом можна тільки закиснути на місці... » [239].

Олена Пчілка була однією з небагатьох, що, порушуючи проблеми виховання, навчання, мови, надавала їм важливої політичної ваги; що не спускалась до примітиву в трактуванні соціальних проблем, шука¬ючи цілющого зілля на загальнонаціональні хвороби у співчутті над гіркою долею народу. Вона обстоювала активну позицію в боротьбі за нову людину, здатну на протистояння передусім духовному рабству і приниженню гідності, та протест проти інерції й безруху суспільності.

У стрімкій динаміці суспільного життя, в соціальному житті Олена Пчілка шукає насамперед моральні проблеми, розглядаючи зміни в суспільному житті з погляду того духовного змісту, що проявився в цих змінах. Проблемно-тематична основа повісті «Товаришки» — ідей¬но-моральний і духовний зміст відносин двох товаришок — Люби Калиновської і Раїси Брагової, жінок-інтелігенток, вихідців з дво¬рянського середовища, але вихованих на різних засадах, що впли¬нуло на характер кожної з них.

Інтелектуально-демократична атмосфера, українське слово, пісня, казка, культ національних традицій і звичаїв сприяли формуванню високих моральних якостей у Люби: здатності поетично сприймати дійсність, сильно і глибоко відчувати; їй притаманні тонка душевна організація, висока естетична й емоційна культура.

У характері Раїси Брагової Олена Пчілка побачила протилежне співвідношення душевних якостей. їй притаманні здатність до прак-

211

тичних дій, цільність у досягненні мети, рішучість, внутрішня впев¬неність у собі, проте відсутні поетичне відношення до життя, висо¬ка культура почуття. Філософія утилітаризму, практичної користі, вульгарно-матеріалістичні погляди збіднюють особистість, висувають на перше місце практицизм, не залишаючи місця романтиці, умінню кохати, відчувати красу мистецтва і природи, зберігати і розвивати набутий багаж культури в поведінці, побуті, людських стосунках тощо.

Як і Люба, Раїса виховувалась у збіднілій дворянській родині, в якій все велось по-панськи: спілкувались французькою, зневажали мужиків і все мужиче (читай — українське); мову і традиції.

Не дивно, що Любу вразили вірші Т. Шевченка, написані «по-простому, по-«малоросійському», і те, «що сам він простий селя¬нин і за своє писання засланий кудись далеко...