ОЛЕНА ПЧІЛКА (ОЛЬГА ПЕТРІВНА ДРАГОМАНОВА-КОСАЧ) (1849-1930)

«— Ну, братику, — провадив своє пан офіцер, — неси ж ти вечерю своєму хрещеному батькові та скажи йому, що як буде він заглядать у І панські економії, то я його так похрещу нагайкою, що буде він повік знать!.. — Е, ви мого хрещеного батька не подужаєте: вони здорові. Оце на ярмарку десятник хотів їх бить, так вони як дали йому по пиці, то він і 1 перекинувся! А потім ще й дрючком наклали, а дрючок у їх добрий, із свидини. Прощавайте! — По сій мові Омелько вийшов» [342].Далі подія розгортається так само закономірно, але швидше. Омель¬ко приніс вечерю батькові у волость, оглянув його «хату» — темну, з брудними стінами, обвиту павутинням, — якусь порожню і страшну. Жарти батька Свирида не ввели в оману похресника. Він покинув хрещеного в тій поганій хаті самого, відчуваючи великий жаль.

Повертаючись додому попри панське дворище, Омелькові захоті¬лося глянути, що відбувається там усередині освітленого будинку, як вони вечеряють, і став мимовільним свідком глуму панства над вечерею, так дбайливо приготовленою матір'ю. Його благородна душа не могла витримати. З усієї сили він кидає у вікно подарований йому панею п'ятак:

«Щось мелькнуло перед очима, свиснуло, брязнуло, вибило чарку з рук офіцера [...]. А тут знов — грюк! Брязь! Полетіла шибка з вікна. Тут уже всі кинулись з-за стола врозтіч!

282

— Стріляють!.. Б'ють! Рятуйте! ■— репетувала гостя, пані-поміщиця, біжу-чи до слуг.

Інші кинулись у другий бік — у світлицю.

Бабушка випорсалася з свого крісла після всіх, зачепила, вилізаючи, край скатерті і звалила додолу скілька тарілок та чарок — так все й бряз¬нуло» [348].

Особливістю порушеної в оповіданні теми є дедалі глибше засвою¬вання письменницею суті народного світобачення, більш чітке відтво¬рення пробудженої самосвідомості народу, розуміння свого права на місце в житті, на недоторканність своєї гідності. її селяни-герої — це не ті затуркані й покірні раби, якими звикли помітувати всякі людські п'явки. Вони не плачуть від безсилля і бідності, не мовчать при спробі принизити їх людську гідність. «Люди розумнішають... До іншого додумуються!.. От і з паном все тепер іншу раду дають!» — говорить Хведір Павленко, твердо переконаний, що пані не потре¬бує мужицької вечері.

Селянин, нарешті, перестав боятися панів. Доведений до відчаю, він безстрашно шукає правду доступними йому засобами, часом надто радикальними (погромами панських економій), наганяючи страх на панів. Той страх невидимо присутній в оповіданні; ним перейняті господарі дому і їхні гості-сусіди — Олександра Іванівна та Іван Олександрович, які не зважились святкувати у своєму селі: «Мото¬рошно якось було!»; пан поміщик, гість, відчув небезпеку після слів дитини: «Ах, усюди однаково! — зітхнувши одмовила пані гостя»; слідчий і козак-офіцер, що випадково повернули погрітися з розправи над селянами; їх «войовничість» зникає зразу ж, при найменшій загрозі, навіть коли вона з'являється в їхній хворій уяві.

Олена Пчілка виявила блискучу майстерність в удосконаленні структури оповідання. З геніальною чутливістю врахувала нові віяння, пов'язані з реформою малого жанру не тільки в українській літерату¬рі. До мінімуму зведена передісторія, прямі портретні характеристики персонажів; письменниця майже відмовилась від розгорнутих побуто¬вих і пейзажних описів; значно збагатила засоби передачі авторської позиції; помітно підвищила смислове навантаження художньої деталі; вирішальну і конструктивну роль надала авторському монологові (замість внутрішнього), який вбирає всі елементи; оцінка створеній картині життя виникає зсередини, голос автора мовби розчиняється в самій системі картини відтвореної дійсності. Універсальна роль в оповіданні належить улюбленому, часто використовуваному Оле¬ною Пчілкою засобу контрасту: на композиційному рівні (розділи оповідання чергують місце події: хата Хведора Павленка — І розділ; панів — II розділ; у волості — III розділ; хата панів — IV розділ; хата Хведора Павленка — V розділ); образному (майже кожний головний персонаж має свого антипода: баба Явдоха — бабушка Клавдія Платонівна, тато і мати Омелька — пан, пані; хрещений

283

батько — хрещена мати); ідейному (полярно протилежні погляди на життя, на традиції, на мову, на людей).