ОЛЕНА ПЧІЛКА (ОЛЬГА ПЕТРІВНА ДРАГОМАНОВА-КОСАЧ) (1849-1930)

Дитячі твори Олени Пчілки впродовж ЗО років виходили й окреми¬ми збірками. Письменниця вміла своїми творами входити у світ дитя¬чих уявлень, торкатися серця юних читачів. Наче теплом сонячного проміння, зігрівала вона паростки дитячих пошуків та мрій. Ніжне ставлення до дітей відчувається в кожному дитячому творі письмен¬ниці; її вольові, героїчні, сміливі образи дівчат-патріоток (поеми «Юдіта», «Козачка Олена») були прикладом невтомної праці на ко¬ристь народу, любові до його мови, культури, історії. «Цій самій меті служили й дитячі п'єси Олени Пчілки, які відзначалися живою розповіддю, прекрасною мовою, патріотичним змістом і моральними мотивами. Повчальний характер п'єс не впливав на їх літературні якості. Збірничок для дітей «Книжка Різдвянка» виховував у дітей любов до рідних національних традицій»2, — зазначає П. Одарченко.

Велику роль зіграла Олена Пчілка у вихованні творчої молоді че¬рез засноване нею літературне товариство молодих українців «Плея-

Юдарченко П. Українська література: Вибр. статті. — К., 1995. — С. 68. гТам само. — С. 69.

246

па» зразу ж після переїзду родини на постійне проживання в Київ (1890). Зібрання цього товариства відбувалися в помешканнях Ли-сенків, Старицьких, Косачів, Кониського.

Переїзд до Києва стабілізував родинне життя, нарешті вся родина жила разом; ще більше зблизив зі Старицькими та Лисенками, акти¬візував громадську та літературну діяльність, особливо в «Литератур-но-артистическом обществе». Крім організації вечорів пам'яті україн¬ських діячів Шевченка, Глібова, Гребінки, Куліша, століття україн¬ської літератури, «Общество» «виявило на протязі свого існування немалу видавничу діяльність. Оголошувало літературні й музичні конкурси любою мовою. Кращі твори, нагороджені преміями, друко¬вано в збірках — альманахах «Общества». Вийшло їх три. Альманахи були російські, але друковано там і українські твори, наприклад: мої («Утрачений рай»), Старицького («Остання ніч»), Старицької-Черняхівської («Сафо»), деякі Лесині» [36].

Після закриття владою «Общества» (1903) почалися заходи для відкриття українського клубу (1905). «Я бачила в цьому клубі тих активних молодих, що йшли в громадському житті на наше місце, бачила, що вже й без мене українське життя йтиме своїм шляхом. І хоч була в складі Правління, та мало виявляла активности там. Ближчу участь я приймала лише в роботі етнографічної комісії цього клубу» [там само].

«Мала активність» Олени Пчілки пояснюється найбільше мате¬ринськими клопотами, пов'язаними з хворобою Лесі, що потребувала не тільки відповідного режиму, дотримування приписів лікарів, а й частих виїздів за кордон.

Проте і в цих несприятливих суспільних і драматичних родинних обставинах не зламалася ні як письменниця, ні як жінка, що виклика¬ло і подив, і захоплення. Тяжку хворобу доньки, смерть брата Ми¬хайла і матері (1895) переносила героїчно. Думала про Лесю. Най¬менше розслаблення, сентименти, скигління могли мати фатальний вплив на доньку. Цього допустити мати не могла. Свій постійний біль вона заглушувала працею.

Півтори години М. Лисенко і М. Старицький читали вітальні те¬леграми і листи з усіх куточків України з нагоди урочистого святку¬вання її 25-літньої діяльності в 1901 р.: «Ваша щира любов до свого краю ще з дитячих літ, Ваш несхибний напрямок до тієї мети, зерно котрої заклюнулося разом з Вашою любовою, Ваша невсипу¬ща двадцятип'ятилітня праця на нашій літературній ниві викликають У моїй душі глибоке почування шаноби й поваги до Вас: треба мати велику моральну силу, щоб за такий довгий час серед тих гірких обставин, у яких нам доводиться працювати, несхибно простувати однією стежкою...

Я певний, що Щасна Доля справдить вибраний Вами літератур¬ний псевдонім і коли не нам, то нашим нащадкам доведеться оціню-

247

вати Вашу щиру працю народною поговіркою: «Родюча — як земля а робоча — як бджола!»1.Від редакції «Літературно-наукового вісника» Олену Пчілку приві¬тали М. Грушевський, І. Франко, В. Гнатюк. Доробок ювіляра вражає тим більше, що він належить жінці, письменниці, «у якої вистачи¬ло снаги не тільки чесно й непохитно нести 25 літ стяг українського слова, але й подарувати Україні ряд молодих працівників, що в до¬машньому крузі набралися любови до рідної мови і до рідного люду... Бажаємо, щоб наша щира участь у Вашому літературному ювілеї була запорукою, що нема тої сили, яка б могла розбити, розрізни¬ти те, що самим життям і тисячолітньою традицією злучене в одну органічну цілість»2.