ОЛЕНА ПЧІЛКА (ОЛЬГА ПЕТРІВНА ДРАГОМАНОВА-КОСАЧ) (1849-1930)

Ця єдина, надрукована за життя, поетична збірка вийшла в Києві 1886 року. Вона складалася з чотирьох розділів: І (без назви) — оригінальні поезії; II — Переспіви; III — Байки; IV — Жарти. «Так як «Думки-мережанки» писані в різні часи, — писала вона, — під різними настроями душі, то зміст книжки вийшов дуже піристий: і тенденційні вірші, і біблейські теми, і байки, і жарти, і чиста ліри¬ка — все вкупі»1.Зміст, справді, вийшов строкатий, але ідейне спрямування — любов до рідного краю, його історії, його народу, його пісні і культу¬ри — наскрізне. Воно і є тим композиційно-філософським стрижнем, що дав змогу об'єднати їх канонічність. Зберігаючи суто зовнішню форму пісні, романсу, сонета, байки, вони наповнені філософським (думки) змістом і виконані одним способом (мережанки — різновид вишивання). Таким чином, назва збірки — не просто вдалий плід поетичної фантазії Олени Пчілки, а тематичний філософський лірич¬ний образ, з допомогою якого поетеса ділиться з читачем своїми думками і почуттями, розповідає про радість і печаль, тугу і захоп¬лення, відчай і розгубленість, викликані почуттями особистого чи суспільного життя.

Продовжує збірку вірш «Перед блакитним морем». Мотив поезії названий у заголовку (до речі, всі поезії Олени Пчілки мають назви, необов'язкові в ліриці), який разом з першою строфою виконують композиційно-тематичну функцію зачину і служать емоційним клю¬чем, який настроює читача на відповідний настрій, емоційно мотивує розвиток теми ліричного суму в наступних трьох строфах, пов'яза¬них із зачином суто емоційно.

Поетичний морський пейзаж, сонячний день, гурт прекрасний викликають у дівчини думки-асоціації про інший край, без цієї при¬родної розкоші з блакитним морем, лавровими деревами. Німий роз¬логий степ, тихесенький бренькіт води самотньої криниці, самотняя вербиця не тільки нагадали їй далеку рідну сторону, а, як уві сні, перенесли на якусь мить туди, на хуторець убогий, де все рідне і тому незрівнянно краще. Зі стану напівзабуття вивів дівчину гул (а не спів) баркароли («дівчина кинулась, зорить довкола»), але й повернувшись з уявного в реальний світ, вона не позбавляється лірич¬ного суму, бо «... як не схожа тая баркарола з піснями хутора була!»

Поезія побудована на контрасті. Рівновага членів протиставлення (розкішний чужий — бідний рідний край) досягається симетричним

^Донцов Д. Мати Лесі Українки (Олена Пчілка) // Дві літератури нашої доби. — Л., 1991. — С. 168.

254

1Пчілка Олена. Твори. — К., 1988. — С. 28. Далі, посилаючись на це видання, зазначаємо лише сторінку.

255

розміщенням однакової кількості строф (перша і четверта — друга і третя) у формі градації. Чотири строфи — чотири ступені розвитку

одного тематичного образу. Задума дівчини перед блакитним морем

композиційний місток до наступного перевтілення тематичного образу ліричного суму. Розкриття причини — туга за рідним краєм — у другій строфі. У третій цей образ підсилюється експресивно-асоціа¬тивним епітетом «самотная криниця», «самотная вербиця», що «пояс¬нює» настрій дівчини відчуттям самотності в чужому краю; пісня — баркарола — кульмінація його — найвище напруження почуття, залишеного поетесою «відкритим».

В Олени Пчілки немає пейзажної лірики як самостійного жанру. Природа для неї — традиційний засіб глибинного художнього пізнання і розкриття стану душі ліричного героя. Це зумовлено завданнями, які ставила перед поезією Олена Пчілка, тісно пов'язуючи пробле¬матику з національними, соціальними, громадянськими потребами. В поезії «Волинські спогади» (1883) сумний колорит переживання дівчини протиставлено зовнішньому блиску морського узбережжя. В такому протиставленні втілено глибоку, разючу суперечність між зовнішнім благополуччям і спокоєм і внутрішньою невлаштованістю.

Не називаючи справжньої причини і суті такого розриву між різними пластами життя нової епохи, Олена Пчілка фіксує самий факт цього розриву — як ознаку епохи і як важливу рису життя людини. Поетеса не обґрунтовує цього розриву, а швидше відчуває його. Оскільки це відчуття у своїй основі правильне, то воно стає висхідним пунктом для реалістичного відтворення дійсності. Власне це відчуття різкого і непримиренного протиріччя між «зовнішнім» і «внутрішнім», між благополучною видимістю і неблагополучною сут¬тю в тій чи іншій конкретній формі виявляється в поезії Олени Пчілки.