ОЛЕНА ПЧІЛКА (ОЛЬГА ПЕТРІВНА ДРАГОМАНОВА-КОСАЧ) (1849-1930)

266

Оціночна позиція в оповіданнях Олени Пчілки завжди визначається позицією автора, який досконало знає життя своїх героїв, перей¬мається їх болями і думками. Автор-оповідач не тільки веде розпо¬відь (будує сюжет), а й коментує відтворене, висловлює своє ставлен¬ня до подій і персонажів; дає їм емоційну оцінку; малює деталізова¬ний портрет; демонструє механізм розповіді, звертається до читача: «Клубний вечір в повітовому городі мав бути величним. Ви усміхає¬тесь, мій читачу, бо ви собі з більшого города? Даремне усміхає¬тесь» [115]. Періодичне звернення до читача в різних ситуаціях й епізодах інтимізує розповідь, створює ілюзію співавторства читача або учасника-очевидця події, що знає про героїв не менше, ніж автор. Як до рівного собі, звертається авторка до читача і в інших випадках: «Як звісно читачеві, Андрій танцював з панною Леною» [120]; «Ви, панове психологи, знавці людської душі! Угадайте вже ви, як воно сталося, що лікар, отой погордований, зневажений лікар, сів на передку тих саней, де сіла панна Ніна?.. — ніби консультується з фахівцем-психологом авторка, щоб точно оцінити таку неадекватну ситуації поведінку лікаря. ■— Він сидів плечима до панночок, не озивався, тільки хижо дивився перед собою, — а все-таки їхав у одних санях з панною Ніною!.. » [124].

В українській літературі безпосереднє звертання до читача прак¬тикувалось в оповіданнях Г. Квітки-Основ'яненка, О. Стороженка, І. Нечуя-Левицького, І. Франка та інших з формою розповіді від пер¬шої особи. В оповіданні Олени Пчілки «Чад» розповідь ведеться від 3-ї особи в об'єктивній манері викладу подій. Розповідь веде автор, світоглядна позиція якого наближається до світовідчуття його героїв і читача. В авторську мову інколи вплітається оціночне слово, на¬приклад: «За десять днів Різдва, саме в неділю, пані Заборовська, що мала оселю в невеличкому підгородному селі Копичинцях, казала запрягти коней, щоб по ясному, гарному дневі та по добрій санній дорозі поїхати в город за покупом: свята ж, бачите, надходили, то треба ж було закупити всячини для дому» [96].

Це і є рисунок-початок, в якому спостерігається типовий для Олени Пчілки процес злиття мови автора і персонажів, а мови остан¬ніх, у свою чергу, з невласне прямою мовою. В оповіданнях Олени Пчілки авторське начало і реальність знаходяться в процесі відобра¬ження, в «органічній рівновазі». Сюжет їх відтворює розвиток самої дійсності і водночас виражає концепцію самого автора, в результаті чого складається враження, що відображене являє собою об'єктив¬ний матеріал, незалежний від автора.

Олена Пчілка свідомо залишає простір читацькому домислу, пред¬ставляючи картину внутрішнього світу персонажа не як закінчену й абсолютну, а як найбільш вірогідну і тільки в деяких деталях.Відповідно до нової проблематики, інтересу до характеру героїв та їх соціального стану Олена Пчілка по-своєму підходить до внут-

261

рішнього світу людини, розкриваючи його всебічно. Духовне життя особистості неоднакове, багатолике, і в цій багатоликості своя есте¬тична правда, що складає неповторну своєрідність стилю письмен¬ниці та дозволяє нам бачити людину з різних сторін, краще пізнати закономірності духовного життя і закономірності морально-етичних пошуків.

Високу оцінку оповіданню «Чад» дав І. Франко: «Якраз прочитав першу половину «Чаду» — дуже гарна, живо написана річ. Без най¬меншої зміни буде напечатана: перша половина в другім, а кінець у третім номері (журналу «Зоря». — Авт. ). І ще велике спасибі Вам за правопись. Ви перша й одинока з усіх українських писателів, що, так докладно перейняли галицьку правопись, і тут, як в многому ще дечому, я мушу подивляти Вас» [49, 10].

Значний поступ у самовдосконаленні заради служіння народу спос¬терігаємо в героїв повісті «Товаришки», які певною мірою стають тим чинником, що рухає національний розвиток вперед. Події повісті відбуваються на початку 60-х років, у час піднесення українського народницького руху, час, коли навіть в маленьке патріархальне місто «міцними струмками покотилось нове життя тих років. Старі основи громадського життя, міркування, хисту, як крига навесні, поламались, закрутились, потрощені, наганяні теплою, вічною те¬чією. Таким свіжим, молодим повіяло в повітрі!.. Старі руки й голови, здивовані, прибиті, приголомшені, опускались, молоді ж так сміло, бадьоро підіймалися, ретельно шукали праці! Молодь з сяючим поглядом дивилась просто на зійшовше світло правди й волі, і не гадаючи, що світле те може колись примеркнути... » [151].

Свіжий подув часу покликав до активного життя і жіноцтво, вселив бажання вийти за межі існуючих віками правил і «на цілім просторі широкої Русі — України [...] інтелігентна жінка наша почу¬лася рівночасно русинкою і чоловіком (людиною. — Авт.), упімнула-ся о свої права національні і громадські»1. Саме образ такої жінки — інтелігентки, українки, громадянки — створила Олена Пчілка в повісті «Товаришки», щедро наділивши його автобіографічними рисами, включаючи зовнішність героїні Люби Калиновської, повністю списа¬ної, за твердженням дослідника творчості письменниці А. Чернишо-ва, з Олени Пчілки. Хоч характер Люби Калиновської близький характеру Олени Пчілки, він не є автопортретом. В образі Люби художньо відтворено особистість, що максимально втілює в собі всі характерні риси суспільної свідомості 60-х років.