ОЛЕНА ПЧІЛКА (ОЛЬГА ПЕТРІВНА ДРАГОМАНОВА-КОСАЧ) (1849-1930)

У пошуках організації життєвого матеріалу, не закованого в кар¬кас «твердого» сюжету, перед Оленою Пчілкою відкривалась ще одна можливість, традиційна для української літератури, — форма розповіді від першої особи. Вона давала деяку свободу для включен¬ня предметних деталей в епізоди, необхідні не стільки для розвитку сюжету, скільки суб'єктивні, важливі для оповідача.

Письменниця знайшла свій тип оповідача від першої особи, проде¬монструвала його в творах «Соловйовий спів», «Артишоки», «Пожди, бабо, нових правів» та ін. Для оповідача Олени Пчілки характерна свобода позицій — незв'язаність з певними ідеологічними платформа¬ми і «літературними» принципами відображення, розкована медита¬ція, що поєднує в собі елементи філософських роздумів, увагу до мови і психологічного самовираження. Цікаво, що в оповіданнях «Со¬ловйовий спів», «Пожди, бабо, нових правів» автор-оповідач «обмі¬нюється» ролями з героєм-персонажем, в результаті чого змінюється композиційно-сюжетна структура.

Автор-оповідач повідомляє читачеві місце і час дії, знайомить із співбесідником і надає йому слово. Він розповідає житейську історію, притримуючись при цьому класичної сюжетної побудови — опові¬дання в оповіданні, а мова автора, якою починається і закінчується оповідання, виконує композиційну роль — художнього обрамлення. Спів соловейка пробудив у адвоката гіркі спомини минулих літ, унеможливив його дальше перебування в саду («Соловйовий спів»):«Я мовчки вчинила гостеву волю, встала з лавки й подалась до хати, хоч знала, що не клопіт за мене погнав мого бесідника з садка; я знала, що він тікав від соловйового співу... » [266].

Оповідання «Артишоки» (1903) починається із прямого звертання до читача:

«Ви знаєте, що таке артишоки? Які вони? Спробуйте, мій провінціаль-ний друже, попитать отак скількох ваших знайомих, то ви побачите цікаву річ: ні один з них не признається, що він не знає і не бачив на своєму віку артишоків. А чому б, здається, не признатись?... Ну, отже! Не признається...» [299].

Традиційні й умовні звернення до читачів зустрічаються в Олени Пчілки нерідко. Переважно вони виконують функцію простого фра-

277

зеологічного звороту, даниною загальнопрйнятої манери виразу, спо¬собом переходу від предмета до предмета.

Незважаючи на нейтральність, чи, можливо, якраз через неї, звертання вносять в прозу Олени Пчілки легкий присмак старомод¬ності. Олена Пчілка вирізнялась вмінням розбудити в читача настрій; всебічно показати героїв з детальним описом їх оточення й побутової обстановки. На відміну від попередників, які дбали про послідовність, хронологію подій, біографію героїв — часто від дитинства аж до певного характерного випадку, етнографічно-побутовий опис як фон зображення подій (Г. Квітка-Основ'яненко) або соціальну характери¬стику персонажів (Марко Вовчок, І. Нечуй-Левицький), Олена Пчілка більше уваги надає композиції та сюжетові, іноді пробує будувати гострий сюжет з несподіваною розв'язкою, ускладнює фабулу, заглиб¬люється у внутрішній світ людини, шукає соціально-психологічних мотивів для розкриття характерів персонажів.

Сама художня структура оповідань Олени Пчілки була своєрідною і показувала читачеві напружену роботу допитливої, вічно шукаю¬чої думки.

Часто оповідання Олени Пчілки побудовано таким чином: опові¬дач, від імені якого ведеться розповідь, стикається з якимось фак¬том чи явищем, що не вкладаються в звичайні уявлення про них. Оповідач шукає пояснення цим фактам і явищам і переважно при¬ходить до висновку чи думки, що суперечить тим переконанням, з якими він починав своє «художнє дослідження». Ось чому в оповідан¬ні «Артишоки» ми бачимо не тільки характерні риси українського життя кінця XIX ст., а й можемо простежити самий хід думки і пошуків письменниці.

Письменниця внесла чимало своїх коректив у плані збагачення форми і змісту українського оповідання, в яких розумовий, рефлек-сійний елемент превалює над чуттєвим, покликаним впливати на розум читача. Картини, породжені стихійним поривом фантазії, по¬чуттів, дуже рідко зустрічаються в Олени Пчілки.

Широкі авторські відступи, зачини, обрамлення, літературні ремі¬нісценції, натяки на чужий літературний текст («пам'ятаєте у Гого¬ля ту сучку з дуже панського дому?»), «обігрування» його нагадують стильову манеру Гоголя з його яскравими і натхненними ліричними відступами, написаними поетичною схвильованою й образною мо-І вою, що контрастує з ущипливим гумором розповіді та житейською буденністю виведених людей і подій.