ОЛЕНА ПЧІЛКА (ОЛЬГА ПЕТРІВНА ДРАГОМАНОВА-КОСАЧ) (1849-1930)

— Ну що ж там!., кавалочок м'яса, звичайно! [28].

Любовна тема тут невіддільна від соціальної. У повивальний інсти¬тут приходять тільки ті, хто не може народити дитя у палаці. Са¬ме до цієї категорії належить героїня. Перші і, мабуть, останні від¬відини пана відібрали, вбили найменший проблиск надії, що підтвер¬джується фінальними риторичними запитаннями оповідачки-черго-вої, від імені якої ведеться розповідь про ці відвідини, що залиши¬ли тяжкий слід у її серці:

З тих пір — як слабую в палату уводять, «Одвідини» ті в мене з думки не сходять! Чого пак достане по муках тих тяжких? Чи ясного щастя, чи сліз тільки важких!.. [29].

Відмова від обмеження красного письменства надзвичайним і не¬звичайним, звернення художника до демократичної тематики — все це зміцнювало реалістичні тенденції в поезії Олени Пчілки. Якщо романтична суб'єктивність призводила до зближення, а то й ототож¬нювання автора з героєм, то Олена Пчілка — реалістка, уміє відок¬ремити себе від героя, подивитися на нього зі сторони, заставити його жити самостійним життям, говорити і діяти від власної особи. Нарочита прозаїчно-розмовна інтонація, перенесення, діалоги, стри-

259

маність, відсутність замилування, формальної орнаментності, відраза до розчулено-зменшувальної лексики — все це надає поезії «Одві-дини» непідробної щирості і психологічної переконливості. Побутова обстановка вводить читача в зовсім особливу атмосферу, переваж¬но атмосферу моральних розчарувань і нестерпних мук, що притаманне як інтимній, так і пейзажній ліриці Олени Пчілки.

На перший погляд, може здатися, що пейзажні поезії — це принагідні, незв'язані замальовки, зроблені людиною, що прогу¬люється і фіксує те, що кинулось їй у вічі і що вона, «не мудрствуя лукаво», перенесла на папір.

Та через розрізнені враження, побутові деталі проступає драма буденної дійсності, контраст настрою ліричного героя, сердечна пе¬чаль і туга за безповоротно втраченими колишніми мріями, красними надіями, снами золотими («Осіннє листя»); останнім усміхом змерлої природи; минущість молодості і краси («Остання квітка»).

Спокійні, ненав'язливі, без бажання вразити вибрані деталі пое¬зії «Ноктюрн» (1893) — прозорість неба, спокійний світлозір, тиша:

Коли я у гаю

Собі походжаю

При тихій вечірній годині,

Не знаю, чи вітер травицю торкає,

Чи постать кохана край мене ступає,

У тій самотині, —

Не знаю, не знаю [61].

Слова про тишу відкривають, про самоту — закривають пейзаж. Таке своєрідне обрамлення повторюється в кожній строфі. Повто¬рення без змін перших трьох рядків і двох останніх (з незначними змінами) створює емоційний натиск на нього. Це новий принцип. Олена Пчілка звертається до методу поетичного навіювання, впливаючи не тільки смислом і враженням, а й емоційними обертонами, напо¬легливим «завороженням» тишею вечірньої години і самотністю. Пей-заж-характеристика переходить у пейзаж-настрій. Лірична наст-1 роєвість стає частиною драматичного ефекту. Опис вечірньої годи-ни — лейтмотив, що при повторюванні включається в інший кон- і текст, набирає дальшого розвитку та іншої виразності. Та ж сама тиша вечірньої години, доповнена звуковими і зоровими образами: | зорі — очі (2 строфа); щебіт — голос, щебетання — лунання (3 стро¬фа); сльози — ридання; поллються — зірвуться (4 строфа).Природа в Олени Пчілки не абстрактна, а локальна і характерна, її пейзаж реалістичний. Умовності немає тут місця, так само, як, і ліричним роздумам з приводу свого почуття, які заміняли лірику у попередників Олени Пчілки, насамперед у поетів-романтиків. Пое¬тичний зір Олени Пчілки досягає виняткової гостроти, її деталі, | незважаючи на стилістичну скромність, часто вражаючі і закарбо-