ОЛЕНА ПЧІЛКА (ОЛЬГА ПЕТРІВНА ДРАГОМАНОВА-КОСАЧ) (1849-1930)

І все це втрачено назавжди. Усвідомлення того, що на тих шовкових меблях сидітиме Сонька-«гергепа», і на четвірці вороних їздитиме також вона, перенести неможливо: «Лихі сльози пекучими краплями бризнули з очей Лімпочки. Боже мій! Через що вона останеться тепер нещасною навіки?! Через маму, через її прокляті артишоки!» [там самої

В оповіданні «Артишоки» Олена Пчілка показала, що суспільство, в якому живуть герої Свойські і Наські, — ненормальне, вороже

280людині. Всі поняття тут ніби перевернуті з ніг на голову. Те, що в цьому товаристві називають добрим тоном, насправді — обивательськи претензійна банальність. Співставляючи таких людей, як пани Свойські та Наські з купецьким сином Хомутовниковим — представником «аристократії грошей», Олена Пчілка підводить читача до переко¬нання, що їхня сутність однакова — потворна, порожня і нещасна. Критика Олени Пчілки була тим більше гострішою і нещадною, що, згідно з її переконанням, не дивлячись на віки рабства, народ мо¬рально в більшості випадків стояв незмірно вище від здеградовано-го панства.

Авторка оповідання підводить до висновку, що для її сучасників любов, одруження, щастя — ніщо перед комфортом. Аристократи за походженням і статусом у суспільстві, Свойські і Наські в дійсності аферисти духу і моралі. Обидві панські родини не гребують ніякими аферами — аж до продажу дочок-красунь, — щоб жити, як вони звикли, на широку ногу за рахунок капіталів зятя.

Власне в народі Олена Пчілка бачила втілення кращих якостей нації. Любов до нього надихнула письменницю на створення таких оповідань, як «Збентежена вечеря», «Пожди, бабо, нових правів», «Півтора оселедця» та ін.

Картини селянського життя, змальовані Оленою Пчілкою, роз¬повідали про проникнення капіталістичних відносин і пов'язану з ним диференціацію селянства; про нові явища в житті українського суспільства, розорення селянства; соціальну й національну прірву між селянами і здеморалізованим панством, яке пристало до панів¬ної нації (російської), забуло свої звичаї, мову, традицію і, мовби змагаючись з колонізаторами, глумилось над своїм власним народом.

На відміну від своїх попередників і сучасників Олена Пчілка по-своєму трактує селянську проблему, піддаючи критиці українське панство не за багатство і розкіш, не за чини і високі посади, яких не могло мати селянство, а за відчуженість і зраду; за миршавість, анемічність, дегенератство, плебейство і прислужництво чужинцям. Відмежувавшись від рідного народу, відмовившись від рідної мови і традицій, вони стали смішними в очах вищого світу й огидними в очах народу. Доля жорстоко мститься таким покручам. Згадаймо Раїсу («Товаришки»), яка не хотіла знати ні свого народу, ні його звичаїв, ні його натури, бо «що може дать мені се розпізнавання?! Кожен індивід з того народу, по-моєму, може не більше викликать інтере¬су, як інша ростина! Живе часто ростинним життям!» [160]; пані Маню («Біла кицька») з її відразою до хохлаччини і хохлів; пані Свой-ську, незнання «мужицьких забобонів» якої коштувало їй вигідного жениха. «Не заважає всякі звичаї знати та й пам'ятати про них, не цвіркати людям у очі!» [328], — урезонює її чоловік, та надто пізно.

Поглумилися над звичаями пани з оповідання «Збентежена вече¬ря» (1906), створеного як відгук на селянські заворушення 1905 року.

281

Сюжет оповідання позбавлений навмисних старань авторки заінт¬ригувати читача. Події розвиваються в строгому і логічному зв'язку, без часового переміщення, пропусків, замовчування. Природність, простота і внутрішня логіка розвитку в досягненні відтворення види¬мого психологічного парадоксу.

Початок оповідання (експозиція) не віщувала ніякого ексцесу. На Святий Вечір, як годиться за звичаєм, Оксеня Павленко посилає сина з вечерею до хрещених батьків: молодої пані і селянина Свирида Шкуратенка.

На заперечення чоловіка Оксеня відповідає беззаперечним аргу¬ментом: звичаю треба додержуватись усім, включаючи і панів:

«Коли по-людськи, то по-людськи! Коли звичай, то звичай!.. » [335].

Вечеря для «хрещених» — два горщики з кутею і два з узваром, поставлені в кошик поміж сінцем, прикриті зверху хустиною і з усними настановами матері вручені Омелькові. Хлопчик вперше вико¬нує таке важливе і зовсім, як виявилося, не таке легке доручення. Далі події розвиваються в природній послідовності. Омелько прийшов у панський дім, стійко витримав реакцію челяді на таке диво (зди¬вування ключниці, співчуття Лаврентія, сміх Маньки), подолав своє збентеження від побаченого (багато світла, багато панів; їх глузливі репліки), в думці оцінивши присутніх, заспокоївся і гідно, по-до-рослому, вів розмову з панами про свого хрещеного, який сидить у холодній за участь у розгромі графської економії: