ОЛЕНА ПЧІЛКА (ОЛЬГА ПЕТРІВНА ДРАГОМАНОВА-КОСАЧ) (1849-1930)

249

імперій», «Мені зосталось сказати на це одно, і я це сказала: зна¬чить правда, що ви серед нас чужородне тіло, ви дійсно нам чужі навіть вороги нації».

Своїми викривальними публіцистичними статтями Олена Пчілка переконувала, що до українофобів треба підходити з точки зору боротьби за життя в своєму краї; що всяка нація, що прагне підвес¬тися з колін, має удосконалити сама себе, загартувати свій дух. Художні твори та автуру журналу вона також добирала з цього погляду. В її журналі друкувалися поезії і антимосковська драма¬тична поема «Бояриня»; Панас Мирний, Грицько Григоренко, Лю¬бов Яновська, Христя Алчевська, Надія Кибальчич, Агатангел Крим¬ський, Олександр Олесь, Людмила Старицька-Черняхівська та багато інших вважали за честь друкуватися в «Рідному краї». Залишаючись впродовж багатьох літ трибуною демократичних письменників, «Рідний край» відігравав колосальну роль як у розвитку громадської думки, так і в літературному процесі.

Нове століття, особливо його початок, був дуже трагічний: помер на 34 році життя її син Михайло (1903), через шість років — чоло¬вік (1909), охолола в неї на руках Леся (1913); відійшли в інший світ найближчі друзі: М. Старицький (1904), М. Лисенко (1912).

«Після смерти Лесі в персональному житті я залишилась цілком при «Рідному краю»; живила лиш певність того, що я все ж проваджу якусь корисну справу. У Києві мені жити було нічого і, залишивши київське життя, я зовсім перебралася до Гадячого. Туди я перенесла й редакцію «Рідного краю» та «Молодої України», друкуючи все ж їх у київських друкарнях».

1914 р. «Рідний край» було закрито. Пчілка працює в «Газете Гадячского Земства». Вона друкує свої оповідання українською мовою, потім стає редактором газети і з 1917 по 1919 р. переводить газету цілком на українську мову.

Національно-визвольна революція вдихнула нові сили письмен¬ниці. Всі зусилля Олена Пчілка віддає вихованню шкільної молоді в українському національному дусі: відвідує школи, проводить з учня¬ми бесіди, організовує вечори пам'яті Т. Шевченка, М. Драгоманова та ін., стає фактично «позашкільною» учителькою. На цей час при¬падає плідна робота в дитячій драматургії: «Дві п'єси для дитячого театру» («Весняний ранок Тарасовий», «Казка зеленого Гаю»), опе¬ра «Дві чарівниці» (1917), «Щасливий день Тарасика Кравченка» (1920), «Мир миром» (1921), «Киселик» (1921), «Кобзареві діти», «Без'язи¬кий», «Боротьба» та ін., які виставлялися в Гадячі, Могилеві-Поділь-ському.

У грудні 1918 р. з приходом до влади Української Центральної Ради у Гадячі відбулося урочисте свято з нагоди присвоєння місцевій чоловічій гімназії імені Михайла Драгоманова, на якому письменни¬ця виступила зі спогадами про брата.

250

Більшовиків не визнавала, і хоч перейшла вже сімдесятилітній рубіж, не боялася публічно виступити проти більшовицької влади, за що 1920 року була заарештована: «Два конвоїри повели Олену Пчілку через базарну площу до будинку Ревкому, — згадує очеви¬дець. — Я йшов рядом з Оленою Пчілкою, конвоїри не проганяли мене. По дорозі Ольга Петрівна сказала мені, щоб я негайно пішов до військового комісара-боротьбіста Мусієнка і повідомив його, що Олену Пчілку арештовано. При цьому Ольга Петрівна дала мені й адресу комісара. Я негайно ж побіг, щоб виконати доручення Ольги Петрівни. Було дуже рано, ще тільки сонце почало сходити. Дов¬генько я стукав, аж нарешті двері відчинилися, і я побачив дружи¬ну комісара. Я попросив у неї вибачення і пояснив, чому так рано збудив їх. Того ж дня Олену Пчілку завдяки втручанню боротьбіста Мусієнка було звільнено. Але Ольга Петрівна мусила була виїхати з Гадяча. Приїхала її наймолодша донька Ісидора Петрівна й забрала свою матір у Могилів-Подільський»1.

1924 р. Олена Пчілка знову переїжджає до Києва; працює в етно¬графічній, літературно-історичній, заходознавчій комісіях АН УРСР. Друкує етнографічні розвідки «Про легенди й пісні» (1926), «Малю¬вання на стінах» (1926), «Спогади про Михайла Драгоманова» (1926). Восени 1929 р., коли по всій Україні прокотилася страшна руйнівна хвиля масових арештів у зв'язку з процесом так званої Спілки виз¬волення України, — згадує П. Одарченко, — тоді до немічної, розби¬тої паралічем вісімдесятирічної письменниці прийшли агенти ГПУ з ордером «на право обьіска и ареста». Але тяжкохвора жінка не мог¬ла вже ні встати, ні «следовать» за агентами»2.

4 жовтня 1930 р. Олена Пчілка померла. Похована в Києві на Байковому цвинтарі.«ВЕДИ Ж ТИ НАС ВЕЛИЧНИМ ШЛЯХОМ ПРАВДИ!» (ПОЕЗІЯ ОЛЕНИ ПЧІЛКИ)