ОЛЕНА ПЧІЛКА (ОЛЬГА ПЕТРІВНА ДРАГОМАНОВА-КОСАЧ) (1849-1930)

Звертання й відступи Олени Пчілки дещо скромніші й стриманіші, вони не виходять за окреслене автором коло проблем — розпові¬сти, що трапилось з цими артишоками в одному панському домі. Далі йде детальний опис цього «панського» дому та його мешканців. Як виявилось, він тільки зовнішньо панський, і його мешканці, пани Свойські, давно втратили обов'язковий для панського статусу атри-

278

бут: гроші і маєток. Ще батько пані Свойської за борги заставив маєток у земельному банку, а чоловік, дещо облагородивши його, перезаставив його у дворянському банку. Косметичного ремонту ви¬стачило ненадовго: «Будинок облупився самим непанським спосо¬бом, — іронічно зауважує автор-оповідач... » Зоставшись у розвале¬ному маєтку, без грошей, без найменшого ентузіазму до праці, пани Свойські всю свою надію покладали на єдиний і значний «капі¬тал» — свою доньку-красуню панну Олімпіаду Аркадіївну, котра в разі вдалого фінансового повороту може ощасливити всю родину.

На жаль, багаті женихи перевелися, а зі знатних родин, «що насилу самі держалися на тих «облагороджених маєтках», також дбали про вигідний фінансовий зворот. Гарна врода і знатний рід явно втрачали ціну в такі страшні кепські часи, коли збідніле дво¬рянство мусило дати місце «елементу прийшлому, так званій ари¬стократії грошей» [304].Представнику якраз такої «аристократії грошей» вирішило панство Свойських віддати свій безцінний скарб — Олімпію. Без особливої радості, бо жених, мало того, що був син купця з Московії, «звізд з неба не хватав», ледве вмів підписатися, та й зовнішністю не відзначався: «рижий детина», «плебейська червоність лиця, та пеле¬хата голова, та дебелість і незугарність, та несквапність і в роз¬мові— не для салонів те все!» [302], та й прізвищем Бог покарав — Хомутовников. Не інакше, як його рід торгував хомутами. І це най¬більше дошкуляло матінку Олімпії. На хвилину забула за його ве¬личезний капітал, за маєток з прекрасним, справжнім панським до¬мом, за незчисленні землі, придбані в розорених дворян і мужиків, що помандрували на Сибір, і дала волю словам, забувшись за при¬сутність доньки: «Уже іменно Хомутовников — страхіття якесь! Просто опудало, штурпак, і більш нічого!.. Неможливий».

Але й за таким женихом влаштоване справжнє полювання, що закінчилось повним фіаско через надмірні старання панів Свойських. Подані на обід-сватання артишоки, що мали вразити жениха вишу¬каністю панського смаку господарів дому, сват сприйняв як піднесе¬ний жениху гарбуз «по-панськи», тобто відмову. Отже, фінансова угода не відбулася. Хомутовникова «захомутала» пані Наська для своєї доньки.

Розповідаючи про комічно-сумну історію панства Свойських, Олена Пчілка акцентувала на найбільш характерній особливості дворянст¬ва її часу — розорення. Воно кидає зловісну тінь на всі сторони дворянського існування — від кухні і туалету до любові і шлюбу. Дворяни викручуються, фальшують, брешуть, поводяться підступно, підло й жорстоко заради матеріальних інтересів. Кохання, шлюб — ці інтимно-особисті людські стосунки стали предметом публічного торгу. Найтрагічнішим є те, що в свідомості жодного з героїв, вклю¬чаючи й Олімпію, й натяку немає на інший, «нормальний» погляд на

279

ці вкрай потворні явища. Олімпія вважає себе нещасливою не тому, що вона могла стати жертвою шлюбу з чоловіком, за душею якого нічого, крім багатства, не було, а тому, що не стала нею:

«Ви, ви зробили мене нещасною! — кинула Олімпія матері, вернувшись до салону. І сльози знов полилися з очей вродливиці-панночки... » [332].

Трагедію моральної деградації молодшого покоління дворян Олена Пчілка майстерно використала як засіб іронічних контрастних спів-ставлень. Довідавшись про одруження Хомутовникова з Сонькою Наською, Олімпія відчула в серці великий жаль. Квітник, садок ще більше роз'ятрюють «болячу виразку в її серці». В пам'яті спли¬вають розмови з Хомутовниковим, коли він приїздив просити її руки;

«На самоті з нею він уже не так почував себе зв'язаним, говорив більше; правда, вкидав страхітні слова: «оченно-с», «чего-с»? [...] Рука була против¬на, мокра (панночка мусила навіть нишком обтерти собі долоню), але Хому-товников почав казати, що [...] він засадить такими квітками все місце коло будинку, весь чисто садок!» [331—332].

Олені Пчілці надзвичайно точно вдалося відтворити думки дівчи¬ни, їх парадоксальну до неможливого суть. Письменниця виявила особ¬ливу майстерність у дослідженні глибоких таємниць душі Олімпії, «темних» інстинктів і підсвідомих імпульсів життя героїні. Авторка відобразила багатошаровість людської свідомості, значення її ролі й аспектів впливу на свідоме; сам процес перебігу одночасно на різних рівнях сокровенних і невловимих душевних порухів; «механізм» ви¬никнення асоціацій. Олена Пчілка зуміла відтворити думки й почуття Олімпії, минулі й сьогоднішні, їх взаємодію і вплив спогаду на поведінку теперішню. «Покинута наречена» згадує такі деталі поведінки, окремі фрази «втраченого нареченого», які мусили б викликати щонайменше огиду, а отже, заспокоєння і радість, що «таке сміття, таке дрантя» не стало її чоловіком. Ведмежа незграбність, примітивність, обмеже¬ність, гидка спотіла рука, напомаджене волосся і страшний запах помади Хомутовникова втрачають зразу ж своє значення і всякий інте¬рес, оскільки увага панночки зосереджується на іншому: на перспек¬тиві вийти заміж і стати багатою. Негативні емоції від дотику рук нівелюються обіцянкою Хомутовникова обсадити весь садок коло будин¬ку рожами для неї; «крутий дух» його помади вивітрюється вмить, коли «Хомутовников, нахиляючись до неї, питався, як би вона пора¬дила йому убрати покої, яким шовком покрити мебель?» [332].