ОЛЕНА ПЧІЛКА (ОЛЬГА ПЕТРІВНА ДРАГОМАНОВА-КОСАЧ) (1849-1930)

... до людей, що серця позбулись, І люди наберуть від їх нової сили, І будуть серцем жить, як і жили колись [60].

Олена Пчілка належала до кола тих поетів (М. Старицького, І. Ман-жури, Б. Грінченка, Л. Глібова, П. Грабовського), які зуміли подолати «псевдошевченківські шаблони», проторували нові шляхи в літера¬турі, орієнтуючи поетичне слово на пряме «втручання» у суспільне життя, на служіння визвольним прагненням народу.

Саме цій меті присвятила своє життя і творчість Олена Пчілка. її слово відгукувалося на злободенні завдання часу і було рефлексією душевного стану людини, якій не байдужі соціальне і національне визволення народу, служіння йому. Не задовольняючись відтворенням суто сільських настроїв, Олена Пчілка одна з перших в українській поезії заговорила вустами українського інтелігента, що характеризує її як поета-новатора.

У поезії «Пророк» поетеса показує несформованість позиції на¬роду з низьким соціальним і національним рівнем свідомості —• сліпого й темного, потребуючого доброго проводиря, інтереси якого збіга¬лися б з інтересами народу; проводиря, що зміг би стати світлом ясним для сліпих очей; що знає той шлях у край, «Одданий Богом нам». Пророк боляче переживає, що його народ зрадив найсвятішо-му, тому й проклинає його пасивність, лінивство, небажання дійти до заповітної мети. Та це лише миттєвий настрій. Надто дорога йому доля народу, і

... Другий жаль прокинувся в пророка,

Як довше він народ свій пильнував:

Йому з'явилась яма вся глибока,

Духовна, в котру люд його упав.

І сльози пролились в пророка знову,

І одцуравсь він жалю свойого,

До Бога знову зняв гарячу мову,

Щоб спас нещасний рідний люд його! [55—56].

Праця для народу, пробудження його національної гідності і чес¬ті — це кровний обов'язок пророка, митця, української інтелігенції, що повністю відповідав запитам часу. Попри деякі невправності ви-

258слову, певна новизна тональності й свіжість голосу були заявлені вже в першій збірці «Думки-мережанки». Це був новий рівень інтелектуалізації української художньої думки. І в цьому Олена Пчілка — наступниця Т. Шевченка. Різниця в тому, що в поезіях Олени Пчілки на першому плані не могутній емоційний заряд, як у Шевченка, а рефлектуюча думка, реалістична приземленість художнього осмислення дійсності.

Інтелектуалізація поетичної думки Олени Пчілки пов'язана на¬самперед з утвердженням нового для української поезії героя — інтелігента в усій багатовимірності його соціальних зв'язків і само¬усвідомленні як особистості. Навіть традиційну тему жінки-патріот-ки Олена Пчілка трактує по-своєму. В поезії «Одвідини», що можна назвати віршовим оповіданням, йдеться про покритку-панну, яка в несвітських муках народила дитину, але ще більших мук завдав їй цинізм коханого. Свою байдужість, легковажність, почуття само¬поваги він навіть не намагається одягти у пристойну форму, хоч претендує на інтелігентність. Його поведінка з породіллею, матір'ю його сина, запізнілі відвідини з причин прогулянки з товариством у Веселу полянку, де торік «бували ми часто», і квітка в петлиці, подарована їй як милостиня жебракові, і абсолютна байдужість до новонародженого — усе це просякнуто цинізмом:

Склонивсь над дитям і промовив недбайно: