ОЛЕНА ПЧІЛКА (ОЛЬГА ПЕТРІВНА ДРАГОМАНОВА-КОСАЧ) (1849-1930)

Люба сказала про ті вірші своїй товаришці по пансіону, Раїсі Браговій, виголосила при їй цілий шматок з їх; але Раїса сказала, що то зложено по-мужицькому і щось таке неприличне!» [149]. Обидві вчилися в одному пансіоні, разом поїхали в Цюрих на студії меди¬цини; багато читали, сумлінно навчалися, та моральна основа кінце¬вої мети навчання в товаришок різна: віддати всі свої інтелектуальні сили народу, підняти його до свого рівня (Люба); «знайти собі придат¬не становище, незважаючи на нижчих від себе, слабших, не здат¬них іти вперед» (Раїса). Для Раїси «кожен індивид з того народу [...] може не більше викликать інтересу, як інша ростина! Живе чисто ростинним життям!» [160]. Підтягати до цього рівня народ — значило б зупинити рух вперед еліти, приректи її на пережовування «здобу¬того укупі з волами, з незмисленною масою! Маса вся прогресиру-вать не може! [...] В людській громаді сили не можуть бути рівні по самій натуральній суті речей; одні — слабші, недолугі, другі — міцніші, вдатніші, нехай же, не гадаючи о неможливому порівнянні сил, іде вперед той, хто здолає!» [161].Раїса якраз і належала до тих, «хто здолає». Дуже швидко вона звертає на себе увагу професора Штокмана, одружується з ним і пе¬реїжджає до Петербурга; має медичну практику, але щастя не має. Пан Штокман залишається чужим для оточуючих, нудним і кислим.

Життєва філософія Раїси не виправдовує себе: життя виявилося складнішим від її схем, а «романтизм», відкинутий нею, виявля¬ється необхідною часткою життя; цей романтизм гніздиться в ній самій і приводить до душевної драми, яку героїня з присутньою їй силою волі зуміла приховати, та не подолати.

Люба й Раїса постають перед нами вже з цілком сформованими ідейно-моральними позиціями, які згодом лише перевіряються життє¬вими ситуаціями. Емоційна форма превалює при втіленні ідейно-моральної проблематики в повісті Олени Пчілки, звідси — і головна особливість її психологізму: основним об'єктом зображуваного є не

212

послідовність думок і міркувань героїв, не раціонально-аналітична рефлексія, а емоційне переживання, задушевне таємне внутрішнє ядаття, в якому герої інколи й самі не віддають собі звіту. Зворушена приїздом Корнієвича, його «сюрпризом» — привезеним комплектом львівської «Правди», Люба ставить собі багато питань, на жодне з яких не знаходить певної відповіді. Інтуїтивно відчуває, що Корніє-вич приїхав не принагідно, як сам казав, а до неї. Чому ж не каже правди?! Чому приховує свою радість?! Чи, може, не відчуває її?! Чому здержується?! Чи, може, нема чого здержувати?!

Олена Пчілка не стільки пояснює, тлумачить суть психологічних процесів, скільки відтворює душевний стан героя, зрозумілого для читача. Дівоча збентеженість, палке чекання того, найголовнішого, найжаданішого — освідчення в коханні чи принаймні відгуку в серці Корнієвича на її почуття. її думки переплітаються: інтимне й гро¬мадське зливаються. Думки про Корнієвича, перегляд часопису «Прав¬да», давня полеміка з Кузьменком про народну мову, вузьку на¬родність, вузький націоналізм: над лихою долею, над тим, що минуло й минає.

Визначення настрою приблизне, думки — уривчасті. І тим не менше психологічний стан Люби зрозумілий читачеві: ступінь конкретизації і деталізації в Олени Пчілки такий, що створює дос¬татню наочну картину внутрішнього світу, але не пояснює її. Уста¬новка не на аналіз — всесторонній, повний, а на відтворення життя. Внутрішній світ при цьому постає перед читачами в усій реальній багатогранності. Хід роздумів і ясне, усвідомлене почуття обов'язку інтелігенції перед народом, і невизначеність настрою — все це складає цільну картину душевного стану героїні.

Пропущене через раціональний фільтр аналізу, духовне життя неминуче привело б до втрати форми, властивої реальній дійсності. У Олени Пчілки цього не відбувається насамперед тому, що вона показує процеси мислення на певному емоційному фоні, відтворює цілісне переживання як єдність почуттів, роздумів, мрій і бажань.

Олена Пчілка надає великої уваги емоційному забарвленню пси¬хологічного життя, бо власне в тому, що не залежить або майже не залежить від свідомого контролю, людина проявляє свої гли¬бинні сутнісні риси характеру. А завдання Олени Пчілки і полягало в тому, щоб розкрити ідейно-моральні основи особистості, показати, яка людина насправді, а не якою хоче здаватися собі і оточуючим.

Змістові особливості повісті зумовили виникнення в ній психологіч¬ного стилю. Згідно з провідним принципом відтворення духовного життя, його можна назвати аналітичним психологізмом. Це значить, що будь-який внутрішній стан Олена Пчілка уміє розкласти на скла¬дові, розібрати в деталях, всяку думку довести до логічного кінця.