Форми забезпечення повернення кредиту як головний інструмент зменшення банківських ризиків

Якщо невиконання або неналежне виконання зобов'язання відбулося з вини обох сторін, суд може зменшити розмір відповідальності боржника. Розмір відповідальності боржника зменшується і в тому випадку, якщо кредитор навмисно або по необережності сприяв збільшенню розміру збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання або навіть не вжив розумних заходів щодо їх зменшення.Однак по суті неустойка є скоріше формою відповідальності і може забезпечувати виконання зобов'язання лише в тому розумінні, що при порушенні договору боржник зобов'язаний сплатити певну грошову суму, а кредитору немає необхідності доводити свої збитки.

Застава

Застава – один з найважливіших інструментів ринкової економіки, ефективний і надійний спосіб захисту інтересів кредитора. Інтерес кредитора до застави виражається в кінцевому рахунку в тому, що в складі майна боржника виділяється певна частина і, якщо згодом зобов'язання буде порушеним, об'єкт застави продається, а з отриманої суми першим, раніше інших можливих кредиторів і в повному обсязі будуть задоволені вимоги того, чиє зобов'язання забезпечено заставою. У цьому зв'язку прийнято вважати, що, на відміну від таких способів забезпечення зобов'язань, як неустойка і поручительство, при яких кредитор в кінцевому підсумку "вірить боржнику", в зобов'язанні, забезпеченому заставою, кредитор "вірить речі".

Договір застави

Застава майна (рухомого чи нерухомого) означає, що кредитор-заставодержатель має право реалізувати це майно, якщо забезпечене майном зобов'язання не буде виконаним. Застава повинна забезпечити не тільки повернення позики, але й сплату відповідних процентів і неустойок по договору, передбачених у випадку його невиконання. Крім того, необхідно враховувати, що ринкова вартість заставленого майна може знизитись. Отже, у всіх випадках вартість майна повинна бути вищою за розмір позики.

Заставою можуть бути забезпечені зобов'язання як юридичних, так і фізичних осіб.

Застава виникає в силу договору або закону. Найбільше розповсюдження має застава в силу договору, коли боржник добровільно віддає майно під заставу, укладаючи при цьому договір з кредитором. Заставою може бути забезпечена лише дійсна вимога. Це означає, що договір про заставу не носить самостійного характеру, тобто його не можна укладати окремо від іншого договору, виконання якого він забезпечує.

Предметом застави може бути будь-яке майно, яке у відповідності із законодавством має право бути відчуженим заставодержателем, а також цінні папери і майнові права.

Заставодавцем може бути особа, якій предмет застави належить на правах власності або повного господарського відання, вільне від інших зобов'язань і від заборони на відчуження, що підтверджується документально. Право повного господарського відання майном дозволяє господарюючому суб'єкту володіти, користуватися та розпоряджатися майном в тому ж обсязі, що і власнику, якщо законом або власником в засновницьких документах не передбачено інше. Обмеження на відчуження майна існують по відношенню до державних підприємств, оскільки вони повинні отримати дозвіл на заставу будівель і споруд від відповідного комітету по управлінню майном.

Конкретно в якості застави можуть виступати: підприємства в цілому (або комплекс); основні фонди (будівлі, споруди, устаткування); товарно-матеріальні цінності; товарно-транспортні документи (залізничні накладні, варранти, коносаменти, складські свідоцтва, контракти та інш.); валютні кошти; цінні папери (акції, облігації, векселі, сертифікати, депозитні вклади і т.д.).

Розрізняють 2 види застави:

• при якій предмет застави може залишатися у заставодавця;

• при якій предмет застави передається у розпорядження, у володіння заставодержателю.

Найбільше розповсюдження має перший вид застави. При заставі із залишенням майна у заставодавця останній має право:

• володіти і користуватися предметом застави у відповідності з його призначенням;