Форми забезпечення повернення кредиту як головний інструмент зменшення банківських ризиків

Вказуючи на відсутність однозначного тлумачення поняття "заставна вартість" та пов'язані з цим можливі конфлікти між учасниками заставних відносин, спеціалісти-оцінювачі із Українського товариства оцінювачів (УТО) радять припинити користуватися поняттям "заставна вартість" та разом з поняттям "ринкова вартість" ввести поняття "ліквідаційна вартість", яка, крім того, що вона завжди нижча за ринкову, цілком відповідає меті визначення вартості об'єктів застави.

Логіка їх пропозицій наступна. При зверненні стягнення на об'єкт застави банк зіштовхується з процесом його реалізації. А для цього треба визначити таку вартість, за якою цей предмет застави можна реалізувати з дотриманням інтересів як своїх, так і заставника. Оскільки предмет застави є об'єктом ринкових відносин, то, здавалося б, його логічно було б оцінювати, а потім і реалізовувати саме за ринковою вартістю. Отже, треба визначитись саме з цим поняттям. Згідно з "Нормами професійної діяльності оцінювача" УТО "справедлива ринкова вартість – це вірогідна ціна, за якої об'єкт міг би бути проданий на відкритому конкурентному ринку за наявності всіх ознак чесної угоди і за відсутності нетипових умов фінансування з урахуванням того, що термін реалізації об'єкту повинен бути при цьому розумно довгим".

Загальновідомо, що банк відшкодовує збитки від невиконання боржником своїх зобов'язань, забезпечених заставою, за рахунок вартості цієї застави. Крім того, він прагне мінімізувати строки реалізації майна, щоб уникнути зайвих втрат, оскільки ще нереалізоване майно – це відвернені кошти із обігу.

Виходячи із інтересів заставодержателів, тобто банків, спеціалісти-оцінювачі вважають доцільним оцінювати об'єкти застави за вартістю за умов вимушеного продажу, а саме, за ліквідаційною. В "Нормах професійної діяльності оцінювача" УТО дається наступне тлумачення цього поняття: "Ліквідаційна вартість – це вартість, за якою об'єкт оцінки міг би бути проданий на відкритому конкурентному ринку, якби термін його реалізації був би коротшим від "розумно довгого" дня даного виду об'єктів на даному ринку".

Із наведених понять ринкової та ліквідаційної вартості випливає, що остання завжди нижча, а різниця їх рівнів обумовлена передусім фактором часу.Більш доцільним пропонується прийняття за базу для розрахунку банківськими працівниками обсягів кредитів, що надаються, саме ліквідаційну вартість об'єктів застави, визначення якої повинно здійснюватися незалежними експертами, а не ринкова, виходячи з якої потім визначається заставна вартість. Це сприятиме забезпеченню більш обґрунтованого рівня ліквідності об'єкта застави.

Послідовність визначення обсягу кредиту, що надається позичальнику, залежно від вартості об'єкту застави, повинна бути наступною:

1) визначення ринкової вартості об'єкту застави;

2) визначення його ліквідаційної вартості;

3) визначення остаточного обсягу кредиту, що надається.

Тут ринкова та ліквідаційна вартості об'єктів застави та різниця між ними ()Р1) повинні визначатися незалежними експертами-оцінювачами, які фіксують свої висновки в звіті, що мас юридичну силу. Різницю ж між ліквідаційною вартістю об'єкту застави і обсягом кредиту, що надасться ()Р2), а також сам обсяг кредиту повинні визначати вже спеціалісти банку. Виходячи з цього, суму кредиту, що видає банк, можна визначити такою формулою:

К = Срин – )Р1 – )Р2, де

Срин – ринкова вартість об'єкту застави.

При цьому ліквідаційна вартість об'єкту застави визначається таким чином:

Слік = Срин – )Р1,

А обсяг кредиту, що надається, так: