Форми забезпечення повернення кредиту як головний інструмент зменшення банківських ризиків

Г) коли примусове виконання судової постанови не привело до повного задоволення вимог кредиторів.

Техніко-економічний генезис кредитного страхування багато спеціалістів вбачають в комісійній операції, за умовами проведення якої укладалася додаткова угода, що отримала назву "делькредерної". Суть цієї угоди полягає в тому, що комісіонер за відповідну додаткову винагороду, що складає нібито страхову премію з ризику комісійної операції, гарантує комітентові, що вексель за проданий в кредит товар буде викуплений у визначений термін. "Делькредере", таким чином, набуває характеру вексельної поруки і звідси, у випадку несплати боргу виставцеві простого векселя або акцептанту при тратті, комісіонер відповідає перед комітентом в повній мірі, виплачуючи йому відшкодування. Вся ця процедура і її наслідки, як видно, дуже наближені до страхової операції. Делькредерне забезпечення являє собою не лише початкову форму кредитного страхування, але й, оскільки вже безпосередньо створює захист для кредитора – потенційного пошкодованого, то є також виразником, субстантом кредитного страхування.

З іншого боку, матеріальний інтерес кредитора може бути захищений посередньо – шляхом страхового захисту платоспроможності його боржника. Таким чином, при широкому розгляді суті кредитного страхування видно, що воно ніби складається з двох основних сфер – власне страхування кредитів і страхування застав, порук чи гарантій під отримані кредити. Правда, така диференціація, поділ страхових відносин має більше технічний характер і не визначає їх економічну суть.

Разом з тим, повне розуміння суттєвих сторін кредитного страхування також потребує вияснення механізму реалізації страхових інтересів сторін – учасниць кредитних відносин в кожному конкретному випадку. Зокрема, при делькредерній формі організації страхових відносин вірителі (чи кредитори) завжди виступають в ролі страхувальників, при іншій – страхувальниками виступають дебітори. Таким чином, принципова, хоч і не суттєва, відмінність полягає в тому, хто відіграє роль страхувальника, хто виступає ініціатором укладення договору страхування. При першій формі страхувальник, а часто ним виступає власне банк, котрий, крім того, є одночасно і застрахованим, безпосередньо захищає свій інтерес з допомогою механізму страхування.

Схематично відносини, котрі складають цю форму кредитного страхування, можна представити таким чином:

Схема 1.1

Схема відносин при делькредерному страхуванні

Ці відносини, крім суто схематичних пов'язань, характеризуються певним переліком особливих рис: Страхувальник (банк):

• отримує страхове відшкодування збитків у випадку невиконання боржником своїх зобов'язань;

• залишає частину відповідальності на власний рахунок;

• приймає зобов'язання щодо кредитів, які страхуються, віддавати їх під звичайний банківський процент;

• слідкувати, а також інформувати страховика про всі випадки, які сталися із кредитом і боржником.

Страховик (страхова компанія):

• вживає санкцій при порушенні страхувальником прийнятих зобов'язань аж до певної відмови виплати при страховому випадку;

• пропонує форму договору, типу "загального покриття" страховим захистом;

• залишає за собою право перевірки і самостійного прийняття рішень щодо запропонованих до страхування ризиків;

• приймає право регресу до позичальника.

При другій формі кредитного страхування страхувальник-боржник захищає право свого фінансиста чи вірителя, котрі стають сторонами застрахованими. При заставному (гарантійному) страхуванні, коли боржник є страхувальником, то застрахованим, як правило, виступає віритель або навіть віритель вірителя. Тобто це страхування є типом страхування на чужий рахунок, котрий давно знайшов глибоке відображення в спеціальній страховій літературі. При реалізації другої форми страхування взаємовідносини між сторонами набувають наступного характеру.