Форми забезпечення повернення кредиту як головний інструмент зменшення банківських ризиків

2. Змінність економічної кон'юнктури змушує фірми до проведення певних заходів, метою яких є досягнення запланованого доходу в будь-яких умовах. Це здійснюється в значній мірі за рахунок кредитного страхування шляхом злиття багатьох випадків неплатоспроможності в одному центрі.3. Часті випадки невідрегульованої неплатоспроможності явно погіршують взаємні зв'язки між клієнтами, посилюють взаємну недовіру. Кредитне страхування, сприяючи уникненню втрат кредиторами, сприяє росту певності у відносинах між кредиторами і дебіторами. Крім того, статистика неплатоспроможності (платоспроможності) окремих підприємців, яка регулярно громадиться у страхових органах, використовується для інформування підприємницьких кіл. Відповідно, підприємці-кредитори отримують можливість остерегтися від своїх небажаних клієнтів в особі хронічних неплатників. З другого боку, така ситуація стимулює останніх до бажання зміни думки про себе, і то на краще, через поліпшення своєї платіжної дисципліни.

З тісного спілкування із страховиками підприємці постійно отримують інформацію не лише про окремі фірми,, але і про ризикованість різних сфер, напрямів підприємницької діяльності з точки зору платіжної кондиції їх основних учасників. Таким чином, страхування кредитів підприємці можуть розглядати як змістовну інвестицію, доцільність якої може визначатися вигідним співвідношенням отриманого ефекту і здійснених затрат.

Тип заставного страхування представляється групою традиційних видів заставного страхування, відомих і використовуваних ще від початків страхування кредитів. Окремою підгрупою, як видно із схеми 3, виступає "страхування фінансових гарантій". В широкому змісті під страхуванням фінансових гарантів розуміється обов'язок страхувальника відшкодувати кредитору збитки, які виникають в ситуації, коли дебітор не виконає встановлений в договорі обов'язок оплати щодо свого кредитора. Страхування фінансових гарантій, у свою чергу теж складається із двох основних підрозділів. Згідно з умовами одного з них здійснюється покриття збитків, отриманих при кредитуванні, що ведеться за рахунок спеціальних фінансових інститутів, як, наприклад, іпотечних позик та спеціальних банківських кредитів. У цьому випадку позичальник є застрахованим. Другий підрозділ охоплює страхування фінансових гарантій, виданих різними господарськими суб'єктами у вигляді своїх боргових зобов'язань, тобто цінних паперів. Взаємне пов'язання різних форм страхового захисту через фінансові гарантії можуть бути представлені Схемою 1.4:

Схема 1.4

Форми страхування фінансових гарантій

Особливістю приведеної схеми є специфічний вид страхування фінансових гарантій, який будується на новітній формі фінансування кредитного типу, і яка, завдяки своїм специфічним рисам, отримала назву "Секуритизація". Вона полягає на заміні традиційного кредитування підприємств наданням фінансової допомоги шляхом введення в обіг цінних паперів. Однак, вони застосовуються як гарантійний засіб також і в інших випадках, а тому новиною цього фінансового інструменту є не стільки випуск і застосування цінних паперів, скільки техніка його функціонування. Секуритизація означає для банків можливість посереднього надання кредитів у формі емісії цінних паперів на основі боргових зобов'язань. Роль банків також може мати пасивний характер – приймання емітованих паперів до власних портфелів або обслуговуючий – коли банки виконують функції маклерів, займаючись при цьому лише посередництвом між емітентом та інвесторами.

На українському страховому ринку страхування кредитів, як новий вид страхового захисту, з'явилося наприкінці 80-х років у двох варіантах:

А) добровільного страхування ризику непогашення кредитів, особливою рисою котрого є те, що страхувальником виступає банк, тобто це є типове делькредерне страхування, коли банк, передаючи ризик страховику, виступає одночасно страхувальником і бенефіцієнтом.

Б) добровільного страхування відповідальності позичальників за непогашення кредитів, за умовами якого страхувальником виступає боржник, страхуючи отриманий кредит на користь свого кредитора.В другому випадку страхується нібито виконання фінансових зобов'язань, даних боржником на покриття збитку, завданому своєму кредитору. Це є тип специфічного (заставного) страхування без страхування заставного майна. Він набув за кілька років широкого розвитку і популярності як серед клієнтів банків своєю доступністю, так і серед страхових компаній своєю прибутковістю. Перший із запропонованих варіантів страхування банками ризику непогашення кредиту своїми клієнтами практично поки що не знайшов попиту на страховому ринку. Разом з тим, з логіки пов'язання інтересів виникає, що ініціаторами таких страхових операцій повинні виступати банки як пошукувачі страхового захисту. Для них ця операція за своїм характером знаходить аналогію в страхуванні від нещасних випадків, якими є факти неповернення кредитів. Укладення подібної угоди потребує від банків як звичайної, рутинної роботи, так і відповідної аналітичної – при узгодженні страхових тарифів, характеру відповідальності, інших умов страхування кредитної заборгованості, передачі страховику документів, необхідних йому для відкриття регресивного позову до боржника банку. Більш простими з точки зору процедури є відносини по страхуванню відповідальності позичальників за непогашення кредитів, оскільки страховий поліс розглядається як вид гарантійного листа страхової організації банку по фінансових зобов'язаннях його клієнтів. Однак недоліком цієї масової форми страхування є те, що страховик не вступає в безпосередні правові відносини із бенефіцієнтом-банком, а пов'язаний з ним лише посередньо. Отже банк, як третя особа, втрачає пріоритет своїх інтересів у цих стосунках. Тому, очевидно, подальший шлях розвитку страхового забезпечення вірительності буде полягати не лише через вдосконалення діючих умов страхування відповідальності, але й через поступову його трансформацію в страхування типу делькредерного, яке можна розглядати як страхування банків від нещасного випадку в їх діяльності. Такий страховий захист міг би мати характер коверноту, відзначатися більшою стабільністю і посиленням пріоритету інтересів кредиторів.