ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ (1838-1918)

У Нечуя-Левицького речей набагато менше, обстановка тільки накреслюється, тому в нього образ, за всієї гострої виразності його, дещо силуетніший, поетично-графічніший, ніж у Бальзака.

З творів Нечуя-Левицького постає Україна другої половини XIX ст. з її соціально-побутовими та міжнаціональними стосунками; жах¬ливим існуванням селян до і після кріпацтва. Зір читача милують біленькі хатки, що потонули у зелені вишневих садків, і срібляста стрічка Росі, що ген-ген повилася долиною. І все це зображено так мальовничо, що мимоволі хочеться відпочити на березі річки і заслу¬хатись соловейка, який розщебетався у зеленому гаю. Та раптом чуються тяжкий стогін жінки-кріпачки, старого кріпака, прокльони на панів: «Весело та хороше там на світі божому, та погано жити там людям», — каже рибалка Панас Круть з однойменної повісті Нечуя-Левицького, опублікованої в журналі «Правда» (1868).

«Микола Джеря» (1887). Нечуй-Левицький тяжіє до широких узагальнень, що допомагало йому давати широку панораму сус-

208пільного і приватного буття, глибше за своїх попередників збагну¬ти саму природу суспільних явищ і процесів, щоб пов'язати їх одне з одним, піднятись до загальних причин, порушуючи животрепет¬ні питання своєї доби. Його герої — передусім яскраві соціальні ти¬пи, «представники більшості», як це розумів іще Бальзак. Індивіду¬альне у таких типових характерах проявляє його «видову», соці¬альну сутність і слугує своєрідною формою її концентрованого ви¬раження.

У творах письменника про селян герої відрізняються один від одного не лише своїм соціальним походженням, а й тяжінням до певного типу стосунків із навколишнім світом, суспільством. З цього погляду світ творів українського реаліста побудовано на своєрідній ієрархії типів: Марина і Ганна («Дві московки»), герої «Кайдашевої сім'ї» з усім їхнім багатством і несхожістю психології, Микола Джеря з однойменної повісті і т. д. «Можна сміло сказати, — писав І. Фран-ко, — що мало яка література має таке повне відтворення народного життя за такий довгий протяг часу. Цілий ряд типів у Івана Левицько-го, Карпенка-Карого та Мирного дає повний синтез національного характеру українця зі всіма його хибами й високими прикметами»1.

Антикріпосницьку спрямованість повісті помітив рецензент, який звинуватив автора в умінні «отруїти отрутою сумнівів» навіть таке благодійне явище, як селянська реформа. Незважаючи на талановите зображення життя з недавнього минулого: ненависть селян до панів; деспотизм і жорстокість гнобителів, «беззахисне становище селян, приречених на загибель при найменшому відстоюванні своєї незалежно¬сті»; найзухваліша експлуатація робітників фабричними хазяями; безвід¬радність життя селян після звільнення з кріпацтва, цензор пропону¬вав заборонити друкувати повість як небезпечну і шкідливу річ.

За влучною оцінкою Франка, «Микола Джеря» — це історія усього українського селянства в ту важку епоху, написана в однім широкім образі. Джеря — духовно вільна особистість. У конфлікті з обставина¬ми Микола утверджується як непохитний волелюбець, правдошукач. Саме тут відкрилися можливості таким його душевним пориванням, які виходять за межі житейських стандартних уявлень його батька. Конфлікт Миколи з ворожими трудівникові обставинами не має меха¬нічного характеру, оскільки він зумовлений глибоко внутрішніми при¬чинами: волелюбством Миколи, прагненням жити по-людськи, усві¬домленням свого рабського становища. Джеря не може пристосовуватись, лицемірити. Висока духовна свобода характеризує його як людину непересічної вдачі, людину, яка є носієм якостей національного харак¬теру, коріння якого сягають у глибини історії і побуту його волелюб¬ного народу. «Микола Джеря, — писав І. Франко, — один з тих світлих,

'Франко /. Старе й нове в сучасній українській літературі // Зібр. творів: У 50 т.— К., 1982. — Т. 35. — С. 94.

209

лицарських типів українських, з яких колись склався сам цвіт запо¬розького козацтва, а яких тепер, бачиться, чим раз рідше стрічаємо». У таких, як він, переважає «безпечна розгульність бесіди, сміливість у всіх поступках та непосидюча діяльність»1.

Головний герой повісті — всебічно обдарована людина. Він грає на скрипці, прекрасно малює, вміє читати, болісно сприймає утиски, несправедливість і не мириться з ними. Інтелектуальна обдарованість й умови життя сприяли швидкому розвитку соціальної самосвідо¬мості, динаміці його зростання — від захисту особистого життя до протесту проти кріпосницької системи.

Усвідомивши, що не особисті риси пана є причиною нещастя його родини, а панщина, Микола покидає село: «Піду в ліси, піду в степи, піду в пущі й на гострі скелі, а панщини таки робити не буду і в москалі не піду». І він дотримав слова, дарма, що дорогою ціною. Навіть заповіт батька скоритися, не чіпати пана й осавули не змінили його поведінки. Досвід батька, вихованого віковим рабством, неприйнятний для молодого покоління, котрому «ціле життя воля пахне», котрі «скорше вломляться, а зігнути не дадуться» (Франко).