ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ (1838-1918)

«На гастролях у Микитянах» (1903). У жанровій палітрі сатирич¬но-гумористичної прози вирізняється така традиційна модель, що постала внаслідок узагальнення баченого і пережитого під час по¬дорожей письменників: «Дон Кіхот» М. де Сервантеса, «Мандри Гул-лівера» Дж. Свіфта, «Пригоди бравого солдата Швейка» Я. Гашека, що можуть слугувати кращими зразками такої моделі в європейській сатирично-гумористичній прозі. Цю жанрову форму використовували і М. Коцюбинський («Як ми їздили до Криниці»), Грицько Григорен-ко («У вагоні»), Нечуй-Левицький («На гастролях у Микитянах»).

У фокусі зображення Нечуя-Левицького — буденне життя, крізь призму якого розкривається духовний світ героїв. Однак побутові атрибути не стали для письменника самоціллю. Вони є засобом роз¬криття соціальних картин життя сільського духовенства і міщан¬ських кіл інтелігенції, змальованих у повісті через яскраво виявлений контраст. Сільського священика Зіновія Літошевського і його сім'ю зображено з певною авторською симпатією, але в плані протистав¬лення двом подружжям із середовища інтелігенції — оперного актора Флегонта Петровича з дружиною Софією Леонівною і художника Леоніда Семеновича.

Через побутові реалії розкривається духовний світ та амплуа кож¬ного з них. Усі, крім Літошевського, уособлюють міщанство, до якого автор виявляє постійну непримиренність. Письменник не жаліє іронії, сарказму для представників цього міщанського болота (Флегонт Пет¬рович, Софія Леонівна, артист Наркис Назарів, залицяльник Софії,

231

художник Леонід), які «гастрольний» час у Микитянах заповнюють любовними інтригами, грою в карти, обжерливістю, бездіяльністю, хамським ставленням до наймитів, селян, робітників млина тощо.

«Як столична людина, вона не соромилась мужиків, як не сороми¬лась волів, що теребили сіно або ремиґали, прив'язані до війя, бо думала, що одні воли стоять коло возів з рогами, а другі — в шап¬ках та брилях, і тільки в тому була їх одличка» [8, 113] — так гово¬рить про «лібералку» і «демократку» Софію Леонівну письменник.

А ось яку характеристику дає наймичка «городянці» Маші:

«Яка ж в неї краса? Лоб широкий, а морда довга та гостра, неначе в| кози. Ще й губи товсті та широкі, аж теліпаються на гострім підборідді на кінчику. Причепи їй цапину борідку, то й буде коза-дереза, — глузувала гостра ївга» [8, 24].

Довгі чи короткі сценки становлять виразний коментар до слів персонажів, допомагають яскраво відтворити поведінку в різних смішних ситуаціях, що проливають світло на сутність їхньої психо¬логії і побутових реалій.

Письменник не приховує свого негативного ставлення до персо¬нажів, навпаки, він акцентує на аморальності Софії Леонівни, її постійних фліртах, подружніх зрадах тощо. Для сатиричного відтво¬рення персонажів Нечуй-Левицький не дбає про зовнішню правдо¬подібність, довільно змінює пропорції зображуваного, улюблені ним тропи порівняння та епітети:«У Ноя борода була намальована така здорова та широка, неначе маляр причепив йому до лиця сніп вівса. В Сима й Афета бороди теліпались такі завбільшки, як куделі білої вовни... Хам гордовито стовбичив осторонь... чор¬ний, неначе циган, і витріщив здорові очі кудись в далеч, набік, ще й дер¬жав в руці якусь патерицю, ніби циган файду» [8, 39].

Повість «На гастролях у Микитянах» насичена низкою комічних ситуацій, в яких розкривається курйозність дивацтв, учинків і пове¬дінки персонажів (сцени картярської гри у садибі попа Літошевсько-го, залицяння Наркиса до Софії; сцена чекання «любаса» в міському готелі тощо).

Реалістичне розкриття «людської душі» подане в повісті на ґрунті потворності міщанського побуту, який зумовлює відсутність висо¬ких духовних інтересів, індивідуалізм, обмеженість, моральна дегра¬дація інтелігенції. Логікою розвитку характерів і поведінки негативних персонажів письменник наштовхує на думку змінити, перебудувати світ, перевиховати себе.

Творчість Нечуя-Левицького розвивалася в загальному руслі укра¬їнської демократичної літератури. Досконало володіючи мистецтвом створення типів, письменник нерідко звертався до прийому загост¬рення й перебільшення. Властиві йому почуття гумору, вміння підмітити смішне, комічне і потворне в житті при відображенні негативних явищ переходили в сатиричну загостреність.