ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ (1838-1918)

Художньою ілюстрацією до цієї педагогічної сентенції Нечуя-Ле-вицького може бути кам'яне серце Івана-кантоніста («Дві московки»), новоспеченого «туляка», та поетичне, добре і щедре серце Івана Хильчевського, гідного особистого щастя і здатного зробити щасли¬вим ближнього свого.

Разом із своєю любов'ю, своїм добрим іменем, своїм достатком він дарує коханій і ту, на перший погляд, дрібницю, без якої любов, почуття та й саме життя були б неповноцінними, збідненими, штуч¬ними. Михалчевський обсадив город черешнями, насадив за хатою груш та яблунь, коло криниці кущ калини, щоб посаджений ним садок нагадував дружині її рідне село Комарівку. І сталося диво: «Тихе життя в сім'ї з добрим ласкавим чоловіком, з доброю свекру¬хою, в чистій хаті, що тонула в садочку та в вербах, неначе зако¬лихали Василину в теплі та добрі. Все минувше життя здавалось для неї якимсь важким сном, що снився довго-довго, але зник, як тільки ранок розігнав ніч» [1, 369].

Незважаючи на всю свою антипатію до фабрик і заводів, до но¬вих форм життя, що їх ніс із собою капіталізм, Нечуй-Левицький не робить виняток для людської природи й у робітників. Михалчев¬ський вириває Василину з бурлакування, отже, порятунок вбачає не лише в селі. Зрештою, Василина покарана не за відірваність від селянського ґрунту. Це був вимушений і неминучий відхід, зумовлений злиднями, як неминучі поневіряння в наймах. Митець протестує проти промислового капіталізму, носієм якого є насамперед польська та єврейська буржуазія. Він засуджує її, як і старі форми життя — кріпацтво і потворний спосіб його скасування.

Цікавість і популярність повістей Нечуя-Левицького викликана тим, що в них уперше відтворено сільське життя в усій його широті і складності, зроблено спробу якщо не вирішити, то хоча б порушити проблеми, пов'язані з основним буттям селянина того часу. Надзви¬чайна правдивість і тонка спостережливість допомогли йому побачити в селі не те, що йому хотілося знайти в ньому, і не те, що він чекав зустріти, а те, що в ньому відбувалося насправді і що зруй¬нувало фантазії щодо сільського життя й дало змогу відчути сором аж до болю за темні боки його.Нечуй-Левицький не поділяв народницьких поглядів на селянство як на щось однорідне й ідеальне, як надійну гарантію протистояння капіталістичним відносинам. У циклі оповідань про бабу Параску та бабу Палажку («Не можна бабі Парасці вдержатись на селі» (1873),

215

«Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти» (1874), «Біда бабі Парасці Гришисі» (1909), «Біда бабі Палажці Солов'їсі» (1909) та соці¬ально-побутовій повісті «Кайдашева сім'я» (1879) Нечуй-Левицький показав, як нові пореформені відносини впливали на душу селянина й руйнували патріархальну сім'ю. «В пору, коли вся інтелігентна Україна плавала в соціалістичних теоріях — ні, в надії на близьке осущення соціальних ідеалів, — писав І. Франко, — він малює в «Кай-дашевій сім'ї» ярку картину розпаду українського патріархалізму під впливом індивідуалістичних змагань кожного її члена. В nopyt коли многі українці під впливом кепсько переварених Марксових ідей говорили про конечність перейти й українському народові через алембик фабрично-капіталістичного ладу і навіть уважали пожаданим зріст того ладу та пролетаризації селянських мас як неминучої умови настання нового, кращого ладу, він у своїй «Бурлачці» малює шма¬точок страшного процесу тої пролетаризації та того фабричного ладу і кінчить таки поворотом живої людини до селянського побуту»1

«Кайдашева сім'я». Село і селяни, на думку Нечуя-Левицького ще зберігають чистоту традицій, національну культуру і мову. Том й народники 70-х вважали необхідним «іти в народ, помогти йом скинути свою бідолашну долю, віддати йому свою силу і міць, і хіть (Панас Мирний). Пошуки джерел моральної чистоти людини в народ ному середовищі, віра в незнищенність високих ідеалів керували письменницьким пером Нечуя-Левицького. Він швидше і глибше, ні його попередники, побачив і усвідомив суперечності, позитивні негативні тенденції в самому народному середовищі. Не відрікаючис, від фольклорної ідеалізації та героїзації, Нечуй-Левицький багато гранніше веде «хроніку» щоденного життя героїв, які в умовах непра БИЛЬНОГО соціального життєвпорядкування духовно відчужуються.

Гумористичні твори з селянського життя Нечуя-Левицького М. Кос томаров назвав талановитими і поставив їх за непідробний гумо] поряд із творами М. Гоголя. У «Загальному огляді російсько-україн ської літератури» Нечуй-Левицький сам визначив тематику гуморис тичних творів: «Сім'євий побут українського народу з його великш потягом до особистої незалежності й самостійності в сім'ї, допроваджу¬ючої дуже часто до скрайнього індивідуалізму, а часто й до лайки змагання й колотнечі, обмальований в повісті Левицького «Кайдаше ва сім'я». Непросвітність і велика охота до сварки, до змагання непомирливість народу обмальовані в оповіданні Левицького «Баб. Параска та баба Палажка» [10, 1.65].

Засобом гумору, коріння якого сягає в народний ґрунт, традиці І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ'яненк і М. Гоголя, Нечуй-Левицький піддав суворому аналізу причини