ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ (1838-1918)

«Не дрочись, князю, і не катуй дурнісінько людей. Про мене, половину мене звари в казані, половину мене, про мене, хоч повісь, хоч настроми на палю, або роби з мене, що хоч, бо я у всьому давав привід міщанам. Це моя провина, — говорив сміливо дід Кандзьоба» [7, 169].

236

Дід Кандзьоба прийняв страшну мученицьку смерть: його при¬в'язали до двох бантин, підвісили головою вниз і розпиляли навпіл. Приймаючи цю страшну смерть, дід проявив неймовірну силу духу; чим страшніше його катували, тим гостріше він «жартував» і рего¬тався щирим реготом.

«Ото як дійде чутка в Січ, що князь Яремка в Немирові начиняв ковбаси з діда Кандзьоби! Там то буде реготу! — крикнув дід і знов зареготався, аж голову закинув назад. Біла чуприна тряслася, як на вітрі, а здорові білі зуби, усі цілісінькі, блискали на сонці, неначе й вони весело реготались.

— Роздягайте та в'яжіть старого собаку до бантин! — крикнув несамовито Єремія, і його горло аж засичало, так здорово здушила його злість. Єремію неначе вхопив обценьками за горло отой здоровий старий реготун і здушив що було сили в здорових кулачищах. Дід знав, де в князя боляче, і карав князя словами гірше, ніж князь дошкуляв козакам муками. Єремії в той час було ще болячіше, ніж козакам» [7, 170].

Характерно, що високі пориви, героїчні вчинки властиві не лише окремим особистостям. В романі діє чимало сміливих, безстрашних лицарів, здатних на подвиги. За дідом Кандзьобою героїчно прийня¬ли мученицьку смерть запорожець Пархім, три священики, десятки міщан, посаджених на палі, спарених окропом, розчахнених на бан¬тинах, облуплених живцем. Після цієї кривавої оргії«Майдан став схожий на страшний жертовник вавілонських богів. Здава¬лось, ніби Єремія вернувся в ті варварські давні часи і приносив страшні жертви Ваалові та Молохові: то були й справді жертви — польським панам. Вже самі кати потомились, вже сокири і пилки пощербились та повизублю-вались. Жовніри купались в своєму поті та гарячій людській крові. Майдан став пеклом. Втомився й сам перший кат князь Єремія і пішов одпочивати» [7, 174—175].

У суворій боротьбі з ворогами батьківщини героїв «Єремії Виш-невецького» об'єднує почуття товариськості, невід'ємне від усього укладу Запорозької Січі. Народжена безперервними небезпеками, вона стала неписаним законом для кожного козака, включаючи в себе беззастережну вірність своєму обов'язку, беззавітну саможер¬товність в боротьбі за свободу і щастя батьківщини. Відтворення героїки — центральна ланка Нечуєвого роману. У світовій літера¬турі небагато знайдеться творів, у яких з такою художньою силою відтворено велич героїчного духу народу.

Творчість Нечуя-Левицького — це рідкісний зразок єдності ідео¬логічного, сюжетного, композиційного і стилістично-мовного компо¬нентів літературного твору. Ця єдність зросла на ґрунті художнього виявлення соціальної психології певної суспільної групи. Разом з новими темами і сюжетами Нечуй-Левицький створив і нову мане¬ру письма. Він першим відійшов від етнографічної школи, збагатив¬ши реалізм української літератури новими зображальними засоба¬ми. Тільки після нього могли з'явитися Панас Мирний, Михайло Коцюбинський, Володимир Винниченко.

237

Список рекомендованої літератури

Білецький О. І. Іван Семенович Левицький (Нечуй) // Зібр. праць: У 5 т. — К. 1965. —Т. 2.

Власенко В. О. Художня майстерність І. С. Нечуя-Левицького. — К., 1969.

Єфремов С. Іван Левицький (Нечуй). — К, 1924.

Кирилюк Є. Творчий шлях І. Нечуя-Левицького // Нечуй-Левицький І. Вибрані твори. — К, 1930.

Кошовий О. (Кониський). Коли ж виясниться? (За проводом повісти И. Левіцького «Хмари») // Правда. — 1875. — Ч. 19—20.