ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ (1838-1918)

232

Усе нове в тематиці, соціальній характеристиці Нечуєвих персона¬жів органічно пов'язане з новою художньою манерою, що її створив сам письменник. Це стосується насамперед опису природи. Всі пейзаж¬ні засоби Нечуй-Левицький брав з народної поезії: «Розгорніть ба¬гаті збірники народних українських пісень і ви зразу примітите те багатство... От перед вами розгорнуться цілі картини, де людська жизнь, людське горе і радість прирівнюється до пишних картин, взятих з природи»1, — писав він.

Пейзаж Нечуя відзначається певною соціальною зумовленістю: переважають описи статичні, спокійної природи, без зайвого естетиз¬му. Написані на матеріалі українського життя, де пройшло дитинство і юність письменника, його твори насичені поетичними картинами природи, життя і побуту народу, всіх соціальних прошарків України.

ІСТОРИЧНІ ТВОРИ І. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО

Серед багатої спадщини письменника періоду його творчої зрілості чільне місце займають наукові та художні праці з історії України. І нині обмежене коло читачів і дослідників знайоме з історіософськими зацікавленнями І. Нечуя-Левицького, що втілились у таких працях: «Унія і Петро Могила, Київський митрополит» (К, 1875), «Перші київські князі Олег, Ігор, Святослав і св. Володимир і його потомки» (К, 1876), «Татари і Литва на Україні» (1876), «Українські гетьмани Іван Виговський та Юрій Хмельницький» (Львів, 1879), «Руїна на Україні. Українські гетьмани Дорошенко, Многогрішний та Самойло-вич» (Львів, 1879), чотири випуски «Історії Русі» (Львів, 1878—1881), «Гетьман Виговський та Юрій Хмельницький» (Львів, 1881), «Ук¬раїнські гетьмани Брюховецький та Тетеря» (Львів, 1899); художніх творах: казка «Запорожці» (Львів, 1873), драми «Маруся Богуславка» (1875), «В диму та полум'ї», історичний роман «Єремія Вишневець-кий» (1897), історична повість «Гетьман Іван Виговський» (1899) та ін.

Романтичний образ героїчної, вільної України склався в Нечуя-Левицького ще в шкільні роки з розповідей батька і з книг з історії України Д. Бантиш-Каменського, М. Маркевича, «Історії Русів» псевдо-Кониського, «Літопису Самовидця (О початку и причинах войньї Хмел ьницкого)».

Розкриття історичної долі України, звернення до найбільш зна¬менних подій історичного минулого мали винятково велику вагу і для оцінки сучасної дійсності, і для визначення перспектив сус¬пільного життя. Саме тому Нечуй-Левицький клопочеться про видан¬ня серії невеличких книжечок по дешевій ціні під рубрикою «З дав¬ніх часів», куди мали увійти раніше опубліковані його праці про

^ечуй-Левицький І. Сьогочасне літературне прямування // Правда. — 1878. — Кн. 2. — С. 28.

233битву Богдана Хмельницького під Зборовим та Збаражем; про пер¬ших київських князів тощо. Період української козаччини Нечуй-Левицький вважав широким полем для поезії, особливо потрібним і зрозумілим для народу, що внаслідок соціальних і національних реп¬ресій поступово втрачає історичну пам'ять і денаціоналізується. «Ко¬заччина — то цвіт українського історичного життя, — писав Не-чуй-Левицький у «Критичному огляді», — то самий показний період нашої історії, то час української слави, завзяття і лицарства. Поро¬дивши багатий, поетичний козацький епос, сама козаччина має в і собі незвичайну поетичність, тхне духом волі, одваги, духом воль¬ного степу, вольного моря, вольного повітря, мужньої боротьби, своєї віри, землі, своєї батьківщини — України. Самий дух вольного братства, рівності, правдиво демократичний дух, не гнучий шиї ні перед ким і ні перед чим; саме їх життя веселе, гуляще, безпечне, як життя піднебесного птаства, як гульня веселих дітей, все те огорнуло козаччину якимсь поетичним бляском, якимись проміннями слави, волі й добра, якимсь незвичайним ореолом, котрий навіть притягував до себе його ворогів, поляків, манив їх степовою пое¬зією вольних дітей України» [10, 60—61].

Великі письменники світової літератури Гоголь, Пушкін, Байрон черпали матеріал для своєї творчості з козацького життя, оспівуючи його поетичний дух, героїчну боротьбу за оборону України. «Не одна путня душа того часу, прилягаючи серцем і розумом до тодішньо¬го стану своєї батьківщини, переболіла й перемучилась, — писав Нечуй-Левицький. — Не одна страшна психічна боротьба палала і згасла тоді в кращих, в щиріших душах українських, дбавших не об одній своїй особовій користі. Поетові українському треба тільки по¬блукати по тому минувшому пожарищі і своїм поетичним природ¬ником постерегти психічні тайни минувших наших історичних пра-цьовників»1.

Нечуй-Левицький і був тим українським письменником, який «по¬стеріг» минуле України і змалював широку картину життя і націо¬нально-визвольну боротьбу козацького народу в XVII ст. Запорозька Січ у відображенні Нечуя-Левицького виступає втіленням волелюб¬ного духу українського народу, духу боротьби за зневажені права, якого так бракувало сучасникам письменника. Тому не випадковим є клопотання навіть хворого Нечуя-Левицького про видання книжок для народу, особливо історичної тематики. Народові треба розповіда¬ти нашу історію у фактах, як в оповіданнях. Ефективність такого підходу до розробки історичної теми довели М. Костомаров, П. Куліш, О. Лазаревський та інші вчені-історики і письменники: О. Стороженко («Марко Проклятий»), Д. Мордовець («Сагайдачний») та ін.