Одна планета, різні світи (Посібник з світової економіки)
14 Див.: ТЬотпаз 8о»уе11, Магхіат (Не\у Уогіс: \Уі11іат Моггото & Со., Іпс., 1985), рр.136-137. 11
82 Частина 1. КІНЕЦЬ "ІЗМІВ"
Нерівноцінна договірна спроможність. Маркс особливо наголо¬шував, що договірна спроможність кожного окремого робітника в переговорах щодо рівня платні буде незначною в порівнянні зі спроможністю капіталістичного працедавця. Погоджуючись на роботу в котрогось із наявних працедавців, робітник часом просто не має іншої реальної альтернативи, окрім безробіття. З іншого боку, працедавці у своїй більшості можуть або запропонувати роботу будь-кому з маси різних робітників, пю конкурують один із одним за робочі місця, або взагалі ліквідувати ці місця, припи¬нивши роботу підприємства.
Критики Маркса відзначали, що робітники хоча б іноді мають значну договірну спроможність. Вона зростає завдяки їхній не¬буденній майстерності чи коли вони об'єднуються у професійна спілки, коли за їхні послуги конкурують працедавці або коли без їхньої праці реальний капітал стає неприбутковим. Навіть за не¬значної договірної спроможності не можна довести, що розмір оплати буде знижуватись до життєво необхідного рівня.
Резервна армія безробітних. Маркс також стверджував, що за¬звичай повинна існувати певна істотна кількість незайнятих робіт¬ників. Вони завжди будуть готові конкурувати з тими, хто має ро¬боту, а також забезпечувати невичерпну пропозицію робочої сили на рівні, що відповідає мінімально необхідному рівневі заробітної плати, причому зовсім незалежно від попиту на працю.
Критики цього положення наголошують, іцо Маркс по-справж¬ньому ніколи переконливо не доводив, що капіталізм породжує безробіття. Справді, якщо Маркс мав рацію в тому, що тільки праця породжує додаткову вартість і прибутки, капіталістичні пра¬цедавці шукали б кожного незайнятого робітника і надавали б йому роботу, бо в такий спосіб можна було б максимізувати дохо¬ди. Але на практиці реальні заробітки в країнах дуже залежать від того, чи успішно в довгостроковому розумінні розвивається рин¬ковий капіталізм. Марксист може спробувати оминути це очевид¬не міркування, стверджуючи, що воно всього лише відображає зростання психологічного мінімуму життєво необхідного рівня. Але тут можна обгрунтовано заперечити, що в цьому розумінні капіталізм працює добре, а не погано. Він заохочує прагнення і забезпечує засоби для їх досягнення.
Теорія додаткової вартості. Теорія додаткової вартості ствер¬джує, що робітники звичайно виробляють товарів і послуг більше, ніж це необхідно для підтримання їхнього існування. Це твер¬дження має прийнятний вигляд. Однак так само прийнятним, по суті, є припущення, що земля спроможна дати більший урожай, аніж це потрібно для того, аби засіяти цю землю так само і в
Розділ 3. Неринкові механізми: соціалізм і комунізм 83
наступному вегетативному сезоні. Подібно до цього, машини, що полегшують працю, можуть зберегти більше робочих годин, аніж їх було затрачено на виробництво цих машин. Отже, теорія додаткової вартості як підстава для доказів проти ринкового капіталізму не дає сильної аргументації, якщо не доповнити її трудовою теорією вартості та теорією мінімального рівня заро¬бітної плати.Однак у дійсності земля, праця і капітал співпрацюють у біль¬шості напрямів виробничої діяльності незалежно від економічної системи. Повне усунення якогось із цих трьох чинників викликало б майже цілковите припинення виробництва. А доки вони спів¬працюють, випуск продукції звичайно буде більш ніж достатнім для заміни зношеного обладнання, збереження природних ре¬сурсів та забезпечення життєвих потреб робітників. Надлишок може набути форми або розкішних споживчих товарів, або засо¬бів виробництва, що збільшують суспільний резерв реального капіталу.
Теорія криз і тенденцій. Ще одним елементом Марксової аргументації проти ринкового капіталізму є кризи або виробничі цикли. Вони справді присутні в багатьох різновидах капіталістич¬них економічних систем. Вони були предметом економічних досліджень і теорій до Маркса і продовжують ним бути після нього. Марксове пояснення цих явищ було неповним і супереч¬ливим, і ми й досі не досягли повного їх розуміння. Проте внаслідок економічних досліджень, що їх проведено після Великої депресії, більшість економістів упевнились, що змішана еконо¬мічна система може запобігти жорстоким кризам і циклам зав¬дяки помірному втручанню держави в економіку. Принаймні кризи і цикли зовсім не прискорюють наближення до повного краху ринкового капіталізму і його заміну марксистським соціа¬лізмом або комунізмом.
Чимало з тих тенденцій, що їх передбачав Маркс і які мали при¬нести загибель капіталізму, не було підтверджено наступною істо¬рією. Найбільше вражає його помилка щодо того, що капіталіс¬тичні власники становитимуть дедалі меншу відсоткову частку населення, а пролетаріат—дедалі більшу. Щораз більша частина населення Західної Європи та Північної Америки володіє влас¬ністю у вигляді ощадних рахунків, пакетів корпоративних акцій, державних облігацій, будинків, автомобілів і споживчих товарів тривалого користування. Частка пролетаріату в населенні змен¬шилась, а натомість службовці та працівники сфери послуг за чисельністю стали переважати робітників, зайнятих некваліфіко-ваною ручною працею.