Одна планета, різні світи (Посібник з світової економіки)

Джерела доходівУ ринковій економіці існують два джерела доходу: 1) трудовий дохід робітників і службовців у вигляді заробітної плати, а також тих, хто працює не за наймом; 2) дохід від власності. Власність може виступати як сукупність претензій на вартість багатства, в тому числі на природні ресурси, капітал і споживчі товари трива¬лого користування. В капіталістичній економіці претензії на влас¬ність мають складну структуру. Претензії на багатство, що ним володіють корпорації, можуть бути у вигляді простих чи приві¬лейованих акцій, корпоративних облігацій, а також векселів і застав. У структурі національного доходу трудовий дохід скла¬дається із заробітних плат і підприємницьких доходів, тоді як дохід із власності має форму рент, процентів і прибутків. Отже, в капіталістичній системі існує докорінна відмінність між трудовими і нетрудовими доходами.

Розподіл доходу і і гранична продуктивність ,

Найповніша теорія, що обґрунтовує розподіл прибутків у рин¬ковій економіці, містить концепцію граничної продуктивності. Ця концепція може бути застосована при розподілі як трудового доходу, так і доходу з власності. За умов конкурентного середо¬вища прибутки окремих осіб визначаються: 1) обсягом ресурсів, якими вони можуть розпоряджатися; 2) ринковою оцінкою цих ресурсів. Тому дохід робітника наближений до розміру, що ви¬значається пропозицією і попитом, так що одержаний дохід до¬рівнює величині внеску робітника у вартість товарів і послуг, що його він спроможний зробити. Цей внесок робітника у загальний продукт відомий під назвою граничний фізичний продукт (ГФП) праці. Доларовий, або грошовий, еквівалент внеску—це граничний прибутковий продукт (ГПП) праці, що його визначають, помноживши ГФП на ціну продажу виробленого продукту. По¬дібні міркування застосовують і до розподілу доходу з власності. Власники ресурсів одержують винагороду, наближену до розміру, що відповідає граничному прибутковому продукту ресурсів, якими він володіє.

ЗАОЩАДЖЕННЯ І ФОРМУВАННЯ КАПІТАЛУ ЗА УМОВ КАПІТАЛІЗМУ

У капіталістичній системі приватні особи накопичують великі суми заощаджень за рахунок різниці між процентними ставками й ціпами. Необхідною умовою для таких заощаджень є величина процентної ставки, достатня для подолання часових обмежень заощаджувача. Часові обмеження пов'язані з бажанням викори¬стати дохід сьогодні, а не будь-коли в майбутньому. Проте деякі різновиди заощаджень не залежать від процентних ставок—це, скажімо, ті, що робляться з метою запобігти можливим фінан¬совим труднощам чи досягти влади, що її може принести накопичення доходів. Люди з надто великими доходами можугь заощаджувати майже автоматично з огляду на труднощі, пов'язані з пошуком доцільних можливостей для використання своїх дохо¬дів6. Є й інші заощадження, що не залежать від власних рішень приватних осіб (акціонерів) щодо збереження своїх заробітків. Такі заощадження утворюються, приміром, коли корпорації утри¬муються від виплати акціонерам дивідендів від своїх доходів. Нарешті, можна згадати про вимушені заощадження у вигляді податків, іцо їх уряд може прямо чи опосередковано використати на важливі суспільні потреби.

Вкладення капіталу у виробництво, зрозуміла річ, передбачає існування заощаджень. У капіталістичній системі заощадження спрямовані на інвестиційні потреби через ринковий механізм про¬позиції й попиту, а процентні ставки виконують при цьому роз¬подільну с}зункцію. Щоб бути в змозі виплатити проценти за по¬зикою і врешті-решт повернути її повністю, позичальник має бути спроможний вкласти кошти в надійну справу. Це допомагає уни¬кати непродуктивного і досягати раціонального використання за¬ощаджень.

За умов капіталізму заощадження й інвестування виконуються, загалом, різними групами людей. Інвестиція—це купівля основних фондів, тому її здійснюють головно фірми, а от акт заощаджен¬ня—і фізичні, і юридичні особи. Одночасно існують маси розпоро¬шених заощаджувачів і позичальників, причому другі бажають залучити кошти для інвестиційних потреб. Завдяки цьому, зро¬зуміла річ, виникає потреба в особливому різновиді втручання або посередництва, що має па меті звести обидві сторони разом. Таку функцію виконують головним чином комерційні та інвестиційні банки, що знаходяться у приватному володінні й діють з метою одержання прибутку. Вони виступають гарантами випуску в обіг цінних паперів як для державних одиниць, так і для фірм. Інвестиційні банки стають посередниками між бізнесовими й державними одиницями, що прагнуть знайти фонди для коротко-чи довготермінових позик, та приватними особами й інституціями, що володіють такими фондами для інвестування.

ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК КАПІТАЛІЗМУКорені капіталізму сягають середніх віків, де пошук прибутку був головним рушієм життя для багатьох людей, а надто для купців із Генуї та Венеції—італійських міст-держав . Наприклад, можна сказати, що Америку було відкрито 1492 р. завдяки пошукові нових ринків. Католицька церква та інші творці громадської дум¬ки почали частково підтримувати концепцію прибутку, бо вони теж виявили можливість корисного застосування грошей. Рання католицька церква вважала, що гроші безплідні, бо не від¬творюють самі себе, і що позичати їх з метою одержання від¬сотків—це моральне зло. Водночас не було нічого поганого у використанні грошей для придбання будь-чого. Та з часом від цієї ранньої концепції відмовились, бо перекопалися, що гроші, інвес¬товані у виробничі підприємсгва, справді можуть принести більше грошей для загального добра і що лише плата за використання грошей (відсотки) може спонукати власника грошей до їх інвес¬тування.