Інфаркт міокарда (біохімічні маркери)

Серцева ядуга і набряк легень розвиваються як наслідок гост¬рої лівошлуночкової недостатності у 10-15% хворих. Внаслідок пе-ренаповнення кров'ю легеневих вен і капілярів та підвищення про¬никності судин рідка частина крові просочується в альвеоли. Спер¬шу рідина накопичується в стінках альвеол /інтерстиціальний на¬бряк/, а після цього і в просвіті самих альвеол /альвеолярний на¬бряк/, що значно обтяжує стан хворого і погіршує прогноз.[2]

Таблиця 13КЛАСИФІКАЦІЯ ГОСТРОЇ СЕРЦЕВОЇ НЕДОСТАТНОСТІ ПРИ ІНФАРКТІ МІОКАРДА

6 Біохімічні зміни при інфаркті міокарда

{A} МІОКАРДІАЛЬНІ МАРКЕРИ.

І. ТРАДИЦІЙНІ І СУЧАСНІ ДІАГНОСТИЧНІ ТЕСТ-ПРОГРАМИ, ДІАГНОСТИЧНА СПЕЦИФІЧНІСТЬ

Cапрыгин Д.Б., Романов М.Ю.

Російська Асоціація Медичної Лабораторної Діагностики, ЗАТ "Юнимед Лабораториз", м.Москва.

Протягом багатьох років у діагностиці такого важкого захворювання як гострий інфаркт міокарда (ГІМ) використовували визначення сивороткової активності ряду ферментів і ізоферментів.

Ці широко відомі ферментно-ізоферментні показники (табл. 1) склали основу так називаної ферментної чи ензимодіагностики інфаркту міокарда [4].

(таблиця 1)

Завдяки радіоімуноаналізу з'явилася можливість детекції в сивороткі крові міоглобіну (Мг) - внутрішньоклітинного білка міокардіальних клітин, що не володіє ферментною активністю. Мг поповнив спектр діагностично важливих біохімічних тестів, що разом з ензимами стали іменувати біохімічними маркерами ГІМ.

Таким чином, до кінця 80-х років сформувалася досить обкреслена група біохімічних показників, яку можна позначити як традиційну чи класичну діагностичну тест-програму (діагностичне меню), використовувану з метою встановлення і клінічної оцінки ГІМ (табл. 1).

За більш ніж 35-літній період (починаючи з 1953р.) проведені інтенсивні і дуже численні вишукування, що стосуються аналітичних, метаболичних і клінічних аспектів застосування кардіальних маркерів у діагностиці ГІМ. Підсумовуючи ці дослідження, можна сформулювати кілька основних положень у біохімічній діагностиці ГІМ [4]:

1. Усі традиційні маркери володіють вираженою діагностичною чутливістю, тобто їхня підвищена активність виявляється в переважної більшості хворих (до 90-98%) з документованим ГІМ. Це обумовлено рядом факторів:

а) більш високим рівнем питомої активності (концентрації) на грам ваги тканини серцевого м'яза, щодо інших внутрішньоклітинних білків і інших макромолекул;

б) їх абсолютна чи переважна локалізація в цитоплазмі кардіоміоцитів; в) відсутність міцного зв'язування цих протеїнів з чи мембраною іншими внутрішньоклітинними компонентами.

2. Вони можуть бути підрозділені на ранні індикатори що розвивається ГІМ (Мг) і більш пізні (усі ферментно-ізоферментні показники).

3. Діагностична інформативність вищезгаданих тестів (табл. 1) залежить від термінів і частоти їхнього визначення в динаміку розвитку ГІМ. Остання обставина є украй важливою. Однак відразу відзначимо, що однократне дослідження міокардіальних маркерів у хворих (у перший день) ГІМ, або в пізній термін (наприклад, наступного дня після надходження) є неприйнятним і практично цілком знецінює діагностичну значимість тестів.