Інфаркт міокарда (біохімічні маркери)

Зміст

1. Визначення інфаркту міокарда.

2. Статистичний ріст.

3. Етіологія.

4. Патогенез.

5. Перебіг – клінічна картина:

a. Клінічні ознаки;

b. Методи обстеження;

c. Постановка діагнозу;

d. Ускладнення;

6. Біохімічні зміни при інфаркті міокарда.

7. Надання невідкладної допомоги.

8. Лікування.

9. Прогноз.

10. Профілактика.

11. Висновок.

12. Література.

Визначення інфаркту міокарда

Під інфарктом міокарда (ІМ) мають на увазі некроз окремих ділянок серцевого м'яза на ґрунті гострої ішемії, що виникла в результаті невідповідності коронарного кровообігу потребам міокарда в кисні.{B}

Інфаркт міокарда (ІМ)- являє собою некроз серцевого м'яза як наслідок незворотньої ішемії в результаті відносної чи абсолютонї недостачі поступлення крові до враженої ділянки міокарда.[1]

До клінічних форм ішемічної хвороби серця (ІХС) належать стабільна стенокардія, “німа” ішемія, нестабільна стенокардія, інфаркт міокарда (ІМ), серцева недостатність, раптова смерть. Протягом багатьох років нестабільну стенокардію розглядали як проміжний “синдром” між стабільною стенокардією і гострим ІМ. Останнім часом з’ясовано його патофізіологію, що дозволило розробити нові підходи у веденні хворих.{C}

Перший опис ІМ був проведений в 1882 році петербурзьким лікарем В. М. Кернігом. Величезна заслуга у вивченні ІМ нале¬жить видатним вітчизняним клініцистам, які тривало працювали в різний час і очолювали кафедру внутрішніх хвороб у медуніверситеті м.Києва - В.П.Образцову і М.Д.Стражеско. Вони в 1909 році найбільш повно і чітко описали і доповіли на Х з'їзді російських терапевтів клінічну картину тром¬бозу коронарних артерій. {2}