Інфаркт міокарда (біохімічні маркери)
Рис.1. Зміни у часі різних серцевих біохімічних маркерів.
…– раннє вивільнення міоглобіну або ізоформ МВ-КФК;
— – серцевий тропонін після “класичного” ІМ;
-.- – МВ-КФК після гострого ІМ;
- - - – серцевий тропонін після мікроінфаркту міокарда.
Позначення
1. 0-50 (по Y) – Кратне число раз від рівня характерного для ГІМ;
2. 0-8 (по Х) – дні після розвитку ГІМ;
3. 1ша лінія – верхня границя;
4. 2га лінія – Границя прийняття рішення про наявність ГІМ.
Рекомендації
Якщо у пацієнта припускають наявність гострої форми ІХС, потрібно:
1. Записати ЕКГ у спокої та почати тривале моніторування сегмента ST у кількох відведеннях (або часто здійснювати повторні ЕКГ, коли немає обладнання для моніторування).
2. Визначити вміст тропоніну Т або тропоніну І відразу після госпіталізації та протягом 6-12 год.
3. Вміст міоглобіну і/або МВ-КФК потрібно оцінювати за недавнього (менше 6 год) виникнення симптомів як ранній маркер ІМ та у пацієнтів зі зворотною ішемією після нещодавно (менше 2 неділь) перенесеного ІМ для виявлення наступного ІМ.
Рівень доказів: С. {C}
Для діагностики ІМ можна використовувати й інші лабораторні тести. Наприклад, у 87 % хворих ІМ виявлене зниження концентрації заліза в сивороткі крові на 50 - 85 % у перші 24 - 48 г. Падіння концентрації заліза збігалося за часом зі зміною ізоферментного спектра ЛДГ, але спостерігалося пізніше збільшення активності КФК - МВ. Тест по своїй чутливості (88 %) аналогічний першому зі згаданих ферментних тестів, а по специфічності (79 %) - другому.
Матеріали по оптимізації лабораторного контролю за плином і ефективністю лікування хворих ІМ представлені в (табл. 3.3). Результати першої групи тестів дозволяють стежити за динамікою перебігу ІМ, вираження запальної реакції, визначити наявність ускладнень (ендокардит, перикардит, пневмонія й ін.) і прогнозувати результат захворювання. При сприятливому плині ІМ лейкоцитоз (10 - 12х109 /л) до кінця 1 тижня захворювання зникає.
Тривалий лейкоцитоз вказує на наявність запальних процесів чи ускладнень пролонгований перебіг ІМ. ШОЕ досягає максимальної величини до 7 - 10 дня захворювання і нормалізується при повному заміщенні вогнища некрозу сполучною тканиною Виражена еозинофілія на другому тижні захворювання часто є провісником розвитку імунної аутоагрессії з формуванням синдрому Дреслера. Несприятливою ознакою є прогресуюче збільшення концентрації сіалових кислот. Поява в крові С - реактивного білка більш характерно для трансмурального ІМ.Діагностичні тести групи 2 є показниками насамперед виразності цитолізу в залежності від реальних можливостей лабораторії з цими цілями може бути використаний кожний із приведених тестів. Пріоритетним у цьому плані є визначення активності КФКзаг., КФК - МВ, ЛДГ1 - 2, концентрації міоглобіну і Тн.