Інфаркт міокарда (біохімічні маркери)

Рекомендують проводити стрес-тест з метою, по-перше, підтвердити чи встановити діагноз ІХС, по-друге, оцінити ризик подальших подій у пацієнтів з ІХС.

У пацієнтів з вираженою ішемією під час стрес-тесту доцільно оцінити необхідність проведення коронарної ангіографії з подальшою реваскуляризацією, особливо якщо ішемія виникає при малому навантаженні. Слід зазначити, що стандартна проба з фізичним навантаженням може бути непереконливою (відсутність порушень за відносно низького навантаження). У таких ситуаціях додаткову інформацію одержують за допомогою стрес-ехокардіографії або перфузійної сцинтиграфії міокарда під час навантаження.

У деяких пацієнтів діагноз залишається нез’ясованим, особливо за відсутності змін на ЕКГ протягом періоду спостереження, маркерів некрозу міокарда, порушень під час виконання стрес-тесту, змін толерантності до фізичного навантаження. Симптоми, з приводу яких хворий госпіталізований, напевно не були спричинені ішемією міокарда, отже, потрібне додаткове проведення досліджень. У будь-якій ситуації ризик серцевих подій у таких пацієнтів дуже низький. Тому додаткові дослідження можна виконати пізніше, в амбулаторних умовах. {C}

Одним із основних принципів лікування є попередження мож¬ливого ІМ. Всі хворі з нестабільною стенокардією /перед¬інфарктним станом/ підлягають обов'язковій госпіталізації з при¬значенням як можна раніше строгого постільного режиму, антиагінальних засобів, тромболітиків і антикоагулянтів.

В разі розвитку гострого ІМ найбільш відповідальним періо¬дом в його лікуванні є перші 2 години після розвитку гострої ко¬ронарної недостатності.

Нижче ми наведемо основні принципи лікування гострого ІМ, які засновані в першу чергу на цільових рекомендаціях по лікуван¬ню гострого ІМ, випущених в 1995 році, що рекомендуються до застосування Європейським товариством кардіологів. Згідно з ним, лікування може бути умовно поділене на 3 послідовні фази :

1.Негайне лікування, що ставить своєю основною метою ефек¬тивне знеболення або лікування зупинки серця.

2.Раннє лікування, яке ставить своєю основною метою прове¬дення реперфузійної терапії для обмеження зони ІМ і попереджен¬ня ранніх життєнебезпечних ускладнень, таких як порушення рит¬му і провідності, гостра серцева недостатність.

З.Подальше лікування, спрямоване на лікування пізніх усклад¬нень і профілактику повторних ІМ і смерті.[2]

Основні принципи лікування гострого інфаркту міокарда в блоці інтенсивної терапії і реанімації /так зване раннє лікування ІМ/ представлені в таблиці 16.

Після доставки пацієнта в спеціалізований блок інтенсивної терапії і підтвердження діагнозу ІМ, проводиться постійне ЕКГ моніторування хворого і проводиться катетеризація однієї з цент¬ральних вен. Триває терапія до повного усунення болю. При необ¬хідності повторно застосовуються наркотичні аналгетики.

Таблиця 16

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ ГОСТРОГО ІМ В БЛОЦІ ІНТЕНСИВНОЇ ТЕРАПІЇ

Один із основних сучасних і найефективніших методів лікуван¬ня гострого ІМ - це термінова реперфузія за допомогою тромбо-літичних препаратів /стрептокіназа, урокіназа, рекомбінантний активатор плазміногену/. Даний засіб широко застосовується з 1989 року, коли відомим американським кардіологом Е. Браунвальдом була запропонована і обгрунтована концепція " відкритої коро¬нарної артерії " /хоч клінічна ефективність тромболітичної терапії була вперше доведена ще в 1978 році відомим радянським кардіологом Є. І. Чазовим, який продемонстрував розчинення коронарного тромбу після внутрішньокоронарного введення фібрінолізину/.

В цей час невиконання тромболізису вважається одним із 3-х ос¬новних чинників, що збільшують летальність при гострому ІМ /по¬ряд з наявністю цукрового діабету і передньою локалізацією ІМ/.