Усна народна творчiсть як основа розвитку української лiтератури

Твiр-випадок iз життя. Тарас i Малюк

Якось моєму друговi Тарасу татусь подарував песика. Вiн був такий кумедний, маленький i беззахисний. Назвали песика Малюк.

Коли я приїхав вiд бабусi, де був на лiтнiх канiкулах, i прийшов до Тараса додому, то був дуже вражений. Тарас посмiхався, а я ледь не впав вiд несподiванки: Малюк за два мiсяцi перетворився на досить великого собаку. "Так це ж сенбернар!" — сказав менi мiй друг.

Малюка любили всi мешканцi висотного будинку, у якому вiн жив. А вiн, у свою чергу, дуже доброзичливо ставився до них: iз ним не страшно було їхати у лiфтi. Малюк нiкого не чiпав, нi на кого не гарчав. Люди, побачивши величезного , рудого, з бiлими плямами собаку, посмiхалися: Малюк пiшов. А хлопцi вважали за щастя погуляти з ним.Одного разу на галявинi, де Тарас гуляв зi своїм четвероногим другом, з'явились четверо молодикiв напiдпитку. Вони почали чiплятись до Тараса, погрожувати. Малюк у цей час лежав на травi, вiдпочивав. Коли ху-лiгани почали голосно лаятись, собака встав i так гаркнув на них, що … через хвилину на галявинi нiкого не було, крiм Тараса i Малюка.

Твiр з народознавства. Толока

Толока — то одна з найдавнiших форм колективної взаємодопомо ги. Коли треба зробити велику за обсягом роботу, скликають родичiв, сусiдiв, товаришiв. Люди разом працюють, їдять, п'ють, спiвають, веселяться.

Наприклад, у моєму селищi колективно працюють, коли чистять колодязь. Вода у нас глибоко — 30 метрiв. Тому вичистити колодязь однiй людинi важко. Адже треба спочатку вибрати воду. От i стають сусiди ланцюжком, виливають воду. А потiм, коли вже вся робота виконана, збираються на левадi — ось тут i вiдпочивають. I обов'язково лунає пiсня.

А ще, коли треба допомогти нову хату помазати чи поновити — теж збираються сусiди. Це здружує людей: сьогоднi ти допоможеш, завтра допоможуть тобi.

Твiр-розповiдь. Як я вiдпочивав улiтку

Цього лiта менi пощастило побувати бiля моря — їздив туди разом з бабусею.

Невелике приморське мiстечко Скадовськ зустрiло нас привiтно. Я приїхав сюди вперше, а бабуся була у Скадовську не раз, бо родом iз Херсонської областi. Тому вона й була моїм ´iдом: розповiдала, показувала, згадувала.

Треба було бачити, як зрадiла бабуся, коли ми пiдiйшли до моря! Вона аж руки пiдняла, наче хотiла полетiти разом з чайками... Я зрозумiв: бабуся вiдчуває себе тут такою ж молодою, як була колись.

Незабутньою лишиться для мене подорож на острiв Джарилгач, куди ми дiсталися катером. Яке повiтря! Настояне на травах, воно переповнює груди, i дихається тут легко-легко.

Чебрець, ковила, польовi квiти — такого рiзнотрав'я я ще не бачив. Щоб знайти притулок вiд вiтру, ми зробили курiнь iз сухих водоростей. Купалися, загоряли. А ввечерi знову-таки катером повернулись до мiста.

А ще ми їздили автобусом у славнозвiсний заповiдник, про який ранiше я тiльки читав. Асканiя-Нова — унiкальний куточок планети, гордiсть нашої України. Вiн займає тридцять три тисячi гектарiв степу i включений до мiжнародної мережi бiосферних заповiдникiв.

Чудовий ботанiчний сад i унiкальний зоопарк, якого немає бiльше нiде: тут таке рiзноманiття рослинного та тваринного свiту! Антилопи, зебри, оленi гуляють на степових просторах Асканiї-Нової.

Спасибi, бабусю, за чудове лiто!

Пейзажний етюд. Про що шумить осiннiй лiс