Усна народна творчiсть як основа розвитку української лiтератури

...Тiльки через 20 рокiв повертається Джеря у село, яке пiсля скасування крiпацтва опинилося пiд новою панщиною. Громада, хоч i мала права, але головою був обраний заможний селянин, який разом iз писарем обкрадав її. I Микола пiдмовляє громаду обрати головою чередника, не платити за "лисi гори" "скаженi грошi", не брати того поля, не сiяти на ньому хлiб. Таким залишається Микола до кiнця свого життя: чесним i непримиренним.

Його образ глибоко западає в душу, примушує замислитись над його долею, бо в ньому втiленi великi духовнi сили українського народу, його незламнiсть у найтяжчi часи, прагнення до волi, гiднiсть i самоповага.

Iдеал лiричного героя поезiї Павла Грабовського

Творчiсть Павла Арсеновича Грабовського є яскравою сторiнкою українського лiтературного процесу кiнця XIX столiття. Коли знайомишся з його творчою спадщиною, перед нами постає поет великої громадянської наснаги, поет-борець, поет-громадянин, тонкий i проникливий лiрик iз вразливим серцем, яке невимовно страждало на чужинi вiд вимушеної розлуки з рiдним краєм. Мабуть, саме це страждання i надавало яскравої виразностi поетичним шедеврам Грабовського: вони вражають красою українських краєвидiв, глибоким проникненням у свiт народного життя, силою емоцiйних переживань автора.

Доля вiдмiряла Павлу Арсеновичу тридцять вiсiм рокiв, якi вiн присвятив вiрному служiнню народу, наслiдуючи революцiйнi iдеали. Тому в iсторiю України Грабовський увiйшов як революцiонер-професiонал, пропаган дист революцiйних iдей. Його зброєю було полум'яне слово, в яке вiн вкладав весь запал щирого серця i чистих iдеалiв; пристрасна поезiя Грабовського стала складовою частиною його революцiйного подвигу.

Уперше по-справжньому поет вiдчув себе українським лiтератором в Iркутськiй тюрмi, коли разом з тяжким сумом за Україною зрозумiв, що єдиним i влучним засобом його боротьби за iдеали є слово. Вiн усвiдомив, що тiльки так з далекого краю неволi вiн зможе допомагати рiднiй землi. Важкi випробування не знесилили голосу митця, його слово нiколи не ридало, не стогнало, а навпаки, своїм оптимiзмом i мужнiстю надавало сил iншим однодумцям, спiввiтчизникам:

Уперед, хто не хоче конати,

Статись трупом гнилим живучи!

Смiле слово — то нашi гармати,

Свiтлi вчинки — то нашi мечi.

Уперед до завзятого бою

За громадськi та власнi права,

Коли бути бажаєм собою,

Коли серце позор вiдчува!

Такою ж пристрастю сповненi його поезiї "Не раз ми ходили в дорогу", "Мало нас, та це дарма". За їх рядками ми вiдчуваємо пристрасть революцiонера-поета, тому рiшучий тон, вiдшлiфована досконалiсть думки, енергiйний ритм нагадують собою пристраснi гасла:

Гей, до купи, певнi дiти!

Всiх веде мета одна:

Шлях любовi та освiти