Усна народна творчiсть як основа розвитку української лiтератури

Твiр-вiдгук на самостiйно прочитану книгу "Хiба хто вiдає, скiлькох людей вiн скривдив за своє життя..." (за оповiданням Карела Чапека "Замах на життя")

Це оповiдання вiдомого чеського прозаїка, драматурга, поета, сатирика Карела Чапека належить до збiрки "Оповiдання з однiєї кишенi", що побачила свiт 1929 року. Їх написано за враженнями журналiстсь кої практики письменника. За двадцять рокiв назбиралося багато матерiалу, за яким Чапек, як вiн сам стверджував, кожного дня мiг писати оповiдання. Нескладнi за сюжетами, зовнi простi i буденнi, вони, як i люди, що їх зображує письменник. Вони не втратили своєї гостроти i актуальностi й донинi, бо письменник розкриває "вiчнi" проблеми людського суспiльства — поняття добра i зла, доброти i байдужостi, аморальностi i порядностi. Саме про цi вади i якостi йде мова в оповiданнi "Замах на життя".

Одного вечора хтось невiдомий стрiляє в радника Томсу — непоказ ного, непримiтного начальника канцелярiї у якiйсь установi. Вчинено замах, почато розслiдування. Формальнi запитання полiцейського iнспектора, який веде справу, спонукають Томсу до роздумiв: хто мiг бути зацiкавленим у його смертi? Томса живе одинаком, вiдлюдно, не має нi з ким нiяких справ. Здається, така тиха i спокiйна людина не може образити навiть муху. Але все обертається iнакше, коли радник починає власне розслiдування над собою. Тодi i розкривається перед ним самим його власне неприглядне єство, байдужiсть, черствiсть, грубiть, бездушнiсть.

Перед ним проходять люди, кожен з яких має право вкоротити йому життя: Роубал, якому вiн безтактно натякнув на невiрнiсть його дружини; хворий на сухоти кравець, який благав про допомогу; старий кур'єр, якого вiн привселюдно вилаяв за дрiбницю; юнак-пiдлеглий, якого примусив пiдiбрати кинутий на пiдлогу папiр; колега Ванкл, обтяжений великою родиною, що хотiв посiсти його мiсце i вирiшити цим свої фiнансовi проблеми; офiцiант, якого хазяїн вигнав геть, бо вiн обрахував Томсу на кiлька крон. Так прикрий випадок примушує радника замислитись над своєю поведiнкою i дiйти висновку, що великих злочинiв не буває, i буденнi, звичнi стосунки часто не менш страшнi, нiж вбивство чи грабунок. Тому i просить iнспектора припинити карну справу, визнаючи винним перш за все себе.

Зрадник Ганелон - антипод Карла i Роланда у епосi "Пiсня про Роланда"

Рiзними художнiми засобами зображувалася в лiтературi боротьба добра та зла. Одним iз найдавнiших був засiб втiлення принципiв добра або зла в образах героїв. Яскраве вiдображення це знайшло у середньо вiчному епосi — поемах про героїв-воїнiв, якi усоблювали собою певнi моральнi iдеали.

У "Пiснi про Роланда" носiями засад добра, iдеалiзованими героями, були Карл Великий i його лицар граф Роланд, їхнiм антиподом ("антигероєм") — зрадник граф Ганелон.

Ще серед перелiку учасникiв ради iм'я останнього видiляється окремо:

Був Ганелон, якого дiлом зрада;

Гей, почалася та злощасна рада!

"Злощасною" рада стає, як зрозумiло з розвитку сюжету, саме через присутнiсть Ганелона, якого роблять посланцем до Марсiля. Замiсть вiддано служити володаревi, Ганелон радить вороговi, як краще вбити Роланда:

А з ними буде двадцять тисяч франкiв, —

Пошли на них сто тисяч сарацинiв,

Хай заведуть вiдразу бiйку з ними.

Роланд має "запрудку i загорду" вдачу, але вiн шляхетний, хоробрий, мужнiй та вiдданий, вiн турбується як про загальну справу, так i про людей ("хай Бог поб'є мене, як скривджу кров свою"). Доля спiввiтчизникiв нiчого не варта для Ганелона: "Взяв вiн за те незлiченнi багатства".Пiд час нерiвної сутички "граф Роланд не криється за других", йому потрiбна не здобич, навiть у найтяжчi хвилини йому болить через загибель французьких лицарiв: коли вiн сурмить, "аж кров тече" з його уст. У цей час Ганелон намовляє Карла, що буцiмто той робить це через пиху: "було й зайцiв, ганяючи, сурмить", отже до користолюбства, заздрощiв i зради додається ще й звичайна брехливiсть як риса його характеру.