Усна народна творчiсть як основа розвитку української лiтератури

В чистiм полi возик бiжить мальований,

На возику козак лежить зарубаний.

В правiй руцi шабля стремить,

А по шаблi рiчка бiжить Кровавая.

Через окремi деталi: возик, козак, його руки, шабля, кров, вимальовується мужнiй воїн, що не випустив iз рук зброї. Але герой не може залишатися самотнiм умирати в степу — бiля нього з'являється постать матерi.

Природа в народнiй пiснi жива, чутлива до людського горя i радощiв. Українськi пiснi та думи захоплюють своїм реалiзмом, правдивiстю почуттiв.

Протистояння добра i зла, честi й безчестя у повiстi Iвана Франка "Захар Беркут"

Славна iсторiя України завжди хвилювала письменникiв. Їхнi твори викликали гордiсть українцiв за своє минуле, вчили народнiй мудростi. Одним iз таких творiв є iсторична повiсть Iвана Франка "Захар Беркут", в якiй змальована боротьба українського народу проти монголо-татарських загарбникiв.

Герої повiстi нiби подiленi на два табори: в однiм — мирнi жителi села Тухля, а в другому — ворожi загарбники, туркомани. Захищати рiдну землю тухольськiй громадi допомагала правда, любов, Бог, навiть природа. А чужинцiв-воякiв несла на цю землю жорстока сила i бажання володiти Україною.

Головний герой цiєї повiстi — найстарiший i найдосвiдченiший чоловiк Тухлi Захар Беркут. Навiть його прiзвище — це назва гордого, сильного, волелюбного i мудрого птаха. Таким є i характер цього героя. Вiнгаряче любить свою землю, свiй народ. I оскiльки вiн старiший вiд усiх односельцiв, то вiдчуває власну вiдповiдальнiсть за їх долю i за долю сусiдiв. Його мудрiсть допомогла врятуватися тухольцям. А коли йому запропонували подарувати життя синовi за рахунок життя ворогiв, то Захар вiдповiв: "Беркути нiколи не сплямують нi своїх рук, нi свого серця!"

У повiстi Франко змальовує ще одного українця, що був, напротивагу Захаров i Беркуту, не гiдним своєї землi. Це — боярин Тугар Вовк. Пiдступний зрадник має одне бажання: володiти землями Тухольщини i поневолити її людей. Вiн продав свою совiсть туркоманам, об'єднався з ними, аби досягти своєї мети. Навiть рiдна дочка вiдмовляється вiд нього, а рiдна земля стала йому могилою. I якщо Захар Беркут викликає у мене захоплення i повагу, то Тугар Вовк — тiльки гнiв i презирство.

Поряд iз Тугаром Вовком можна поставити монгольського воєначаль ника Бурунду. Вiн такий же жорстокий та лютий. Менi здається, що

в ньому немає нiчого людського; його не хвилює нi життя мирних селян, нi життя своїх воїнiв. Вiн керується однiєю метою — володарюва ти! А просуватися до цiєї мети вiн може i по трупах. Так, вiн розумний, хоробрий, сильний. Але все це нацiлене проти людей, i тому Бог йому цього не вибачає. Нi йому, нi iншим загарбникам — тiй злiй силi, що пiшла супроти миру i злагоди, краси й любовi.

Не дивно, що ця руйнiвна сила, це зло були знищенi силою любовi до рiдної землi, мудрiстю i народною єднiстю. Все це — тi риси характеру української нацiї, що допомогли їй вистояти у найстрашнiшi часи випробувань i лихолiть. Цi моральнi святинi пронесли українцi до сьогоднiшнього дня. I менi здається, що саме до нас промовляє Захар Беркут: "Доки будете жити в громадськiм порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всi за одного, а один за всiх, доти нiяка ворожа сила не побiдить вас".

"На правдi й честi земля держиться" (моя оцiнка головних героїв повiстi Iвана Франка "Захар Беркут")

Iван Франко у своїй iсторичнiй повiстi "Захар Беркут" змалював життя руського суспiльства ХIII столiття. Жителi карпатського села Тухля повстали проти боярського поневолення, коли князь Данило Галицький подарував землi Тухольщини бояриновi Тугару Вовку. З такою ж вiдвагою вони розгромили татаро-монгольських завойовникiв. У цiй повiстi Франко показав, що саме простий народ був рушiйною силою iсторiї.