Усна народна творчiсть як основа розвитку української лiтератури

Дитячий дивосвiт в оповiданнi Герберта Веллса "Чарiвна крамниця"

На свiтi iснує чимало чудес i див — Фароський маяк, Александр iй-ська бiблiотека, сади Семiрамiди та iнше. Нам здається, що до цих споруд, уславлених у давнину, можна додати дитину — адже її дивосвiт, уявлення про реальний свiт є неповторними i унiкальними. I шкода, що з плином часу, стаючи дорослими, ми втрачаємо цей дар, сприймаючи життя у сiрих фарбах.

Саме про цей урок сприйняття життя як чарiвного свята, який маленький хлопчик дає своєму батьковi, i йде мова в оповiданнi "Чарiвна крамниця". Бо, як нам здається, iнколи i дiти можуть дечого навчити своїх батькiв. Вже саме мiсцезнаходження магазину є загадковим — щось у ньому є невловиме, схоже на мiраж. Такими видаються й iграшки, що продаються там: "Зникаюче яйце", "Маля, яке плаче, мов живе", "Купи i дивуй друзiв". Так само й увiйти до крамницi можуть тiльки добрi, вихованi, чемнi малюки. Для вередунiв вхiд туди заборонено.

Для дiтей, якi вiрять у диво, воно вiдбувається на кожному кроцi: з го-лови продавця вилiтають склянi кульки i опиняються в кишенi, продавець перетворюється на кролика, олов'янi солдатики оживають, чарiвний щит, чоботи-скороходи i шапка-невидимка мають свою реальну цiну. Батько до всiх чудес ставиться iз дорослим скепсисом i певною недовiрою, малий Джип повнiстю включається у цю гру, не дивуючись i не лякаючись.

Покинувши чарiвну крамницю, батько аналiзує, як сприйняв цю пригоду син. Виявилося, що вiн був цiлим i неушкодженим, не злякався i не засмутився. Вiн сприйняв чари як щось природне, i був задоволений цим днем. Подарунки Джиповi виявилися звичайними. Жваве веселе кошенятко, олов'янi солдатики, на думку Джипа, живi i стiйкi. Прочитавши це чудове оповiдання, хочеться сказати: "Дорослi, не забувайте, що ви теж колись були дiтьми!"

Краса врятує свiт, якщо свiт врятує красу (за новелою Рея Бредберi "Посмiшка")

Є вiчнi шедеври образотворчого мистецтва, над якими не владний час, метушня полiтикiв, коли "минає славне i гучне". До таких творiв належить неперевершена "Джоконда" Леонардо да Вiнчi, незрiвнянне втiлення гуманiстичного iдеалу жiночої краси.Жодна картина свiту не зазнала такої кiлькостi пiдробок, нападiв: її заливали фарбою, намагалися пошматувати, старанно замальовували куточки вуст, щоб убити незбагненну усмiшку, таємницю якої уже кiлька столiть даремно намагаються розгадати мистецтвознавцi. Саме усмiшка Джоконди i стає "героєм" новели Рея Бредберi. Восени 2061 року уцiлiлi пiсля атомних бомбардувань жителi великого мiста вiдзначають свято — досить дивним, на наш погляд, способом: ламають i трощать усе, що чудом збереглося пiсля катастрофи.

У цих "святкових" подiях бере участь, принаймi як свiдок, хлопчик Том. Саме безпосередня, безхитрiсна дитина i вiдчує у новелi недолiки i недоречностi свiту дорослих, бо сама вона — символ майбутнього, змiни поколiнь.

Том стає у чергу — властi дозволили кожному бажаючому плюнути на... картину Леонардо да Вiнчi "Джоконда". Нам може видатися, що це абсурд, перебiльшення навiть для фантаста. Та давайте згадаємо потрощенi стiльцi у нинiшнiх кiнотеатрах, поламанi лiфти, спаленi поштовi скриньки. I це роблять нашi ровесники — такi, як Том у новелi "Усмiшка". Натовп шматує картину на клаптi, втоптує у багнюку, ламає раму. Жахливе i страшне видовище. Та письменник лишає нам промiнчик надiї — саме до рук Тома потрапляє шматочок полотна з усмiшкою Джоконди.

Є знаменитим вираз: "Краса врятує свiт". Але для початку треба, щоб свiт врятував красу. I, як нам здається, символiчним є те, що до рук Тома потрапляє саме шматочок iз Усмiшкою, а не губами, небом чи руками Джоконди. До речi, слово "усмiшка" написано з великої лiтери, що перетворює її на образ-символ Мистецтва, Краси, Духовностi: "...Свiт став, осяяний мiсяцем. А на його долонi лежала Усмiшка". Отже, ми маємо зрозумiти, що свiт врятував красу. Тепер краса має врятувати свiт.

Вiра у силу надiї та справжнього кохання у повiстi-казцi Олександра Грiна "Пурпуровi вiтрила"

Бiльшiсть письменникiв у творах спираються на власний життєвий досвiд, що зумовлює їхнє свiтосприйняття. З огляду на бiографiю письменника Олександра Грiна, сповнену поневiрянь i бiдностi, його творчiсть здається чимось дивним. Загадковим, романтичним i чарiвним постає в його зображеннi свiт. Тяжка дiйснiсть не вбила мрiї про свiтле i прекрасне. Грiн завжди сподiвався, що несподiване щастя прийде попри всi негаразди. Пiсля тяжкої хвороби, не маючи анi грошей, нi власної домiвки, вiн написав чарiвну повiсть-казку "Пурпуровi вiтрила", сповнену любов'ю до життя, вiрою в людей i всепереможну силу надiї, здатної творити дива.