Усна народна творчiсть як основа розвитку української лiтератури
Цiкаво, що О. Генрi увiйшов у свiтову лiтературу саме як гуморист. Хоча сатиричних творiв у його творчостi не так багато. Найвiдомiшою його спробою в цьому жанрi є пародiйно-гумористичний роман "Королi та капуста". На думку самого письменника, вiн створив "трагiчний водевiль", "комедiю, пошиту зi строкатих клаптикiв". Цей перший i єдиний роман (а точнiше, низка самостiйних новел) стосується теми вiдносин мiж США i Латинською Америкою. Дiя вiдбувається у вигаданiй центральноамериканськiй країнi Анчурiї. Проте i в цьому, суто сатиричному творi, О. Генрi був швидше письменником гумористично -лiричного плану, нiж соцiальним сатириком.
У творах О. Генрi нас вражає безлiч глибоких думок i влучних спостережень. Та й не всi його новели такi безхмарно свiтлi i веселi, як, наприклад, "Вождь червоношкiрих". Є серед них чимало сумних ("Дари волхвiв", "Останнiй листок") або трагiчних ("Мiсто без подiй"). Гостро в його творах вiдчувається самотнiсть людини, а також жорстокiсть i байдужiсть сучасного свiту. З погляду письменника, життя — не комедiя i не трагедiя, а примхливе поєднання i того, i другого. Новели О. Генрi — тiсне спiвiснування смiшного i сумного, кумедного i драматичного.
Наприклад, у новелi "Дари волхвiв" бiдне подружжя — Джим i Делла напередоднi Рiздва роблять подарунки одне одному, жертвуючи найдорожчим iз того, що в них є. Вiн дарує Деллi набiр черепахових гребенiв для її розкiшного волосся, але вона постригла i продала його перукаревi, щоб купити платиновий ланцюг для годинника Джима, якого той продав, щоб купити гребенi.
Новела дотепна, майже анекдотична, але навряд чи можна назвати її смiшною або веселою. Але, з iншого боку, ця кумедна невдача з подарунками — справжня казкова рiздвяна подiя: вона виявляє найкращi якостi пересiчних людей: самовiдданiсть їхнього кохання, жертовнiсть, душевну щедрiсть. Новела випромiнює свiтло надiї, як випромiнює його зоря Рiздва, за якою прямували волхви майже два тисячолiття тому.У новелi "Санаторiй на ранчо" в гумористичнiй формi автор розробляє одну з найпопулярнiших тем американської лiтератури — зiткнення природної людини i цивiлiзованої людини в зонi фронтиру. Хворий на туберкульоз колишнiй боксер Мак-Гайр опинився в техаськiй провiнцiї, де його бере до себе ковбой Рейдлер, який лiкував таких хворих. Одужання Мак-Гайра — типова анекдотична ситуацiя: лiкар, якого запросив Рейдлер, помилився, сплутав Мак-Гайра з якимось мексiканцем й оголосив його здоровим; Рейдлер вирiшив, що Мак-Гайр — симулянт i вiдправляє його в степ таврувати худобу; спочатку Мак-Гайр ледь не помер, а потiм важка праця i свiже повiтря вилiкували його. Автор захоплюється силою характеру Рейдлера, щирiстю почуттiв, його чулiстю — одне слово, тими якостями, якi в Мак-Гайрi знищила цивiлiзацiя.
Новели О. Генрi закiнчуються несподiвано. Завдяки цьому його оповi-дання читають з непослабленим iнтересом. Приваблює читачiв i чарiвнiсть гумору, i серйознi думки, добродушний смiх автора. I задоволення читач дiстає подвiйне: ми навчаємося цiнувати тонку майстернiсть, з якою письменник вмiє на кiлькох сторiнках показати комiчнi випадки, та натякнути на драми життя, i вiдчуваємо потаємну мрiю автора про те, щоб життя стало кращим.
Незвичайнi комiчнi ситуацiї в оповiданнi О.Генрi "Вождь червоношкiрих"
Добрим гумором i тонким знанням психологiї вирiзняються твори американського письменника-новелiста О. Генрi. Часом вони лiричнi, але iнколи — просто кумеднi, хоча завжди за сюжетом стоїть певне життєве спостереження. У життi багато кумедного, треба лише вмiти його бачити. О. Генрi робив це з великою майстернiстю.
Узяти, наприклад, стосунки батькiв iз дiтьми: не завжди трапляється порозумiння мiж поколiннями. Ця тема може бути навiть трагiчною, але О. Генрi зосереджує свою увагу на зовсiм iнших рисах, i от перед нами постають неслухняний хлопчисько, викрадачi-невдахи та батько. До речi, останнiй лише згадується в оповiданнi, з'являючись лише у фiналi, та про родиннi стосунки мiж ним i сином яскраво свiдчить написаний ним лист, де Ебензер Дорсет висуває викрадачам ори´iнальнi зустрiчнi вимоги: "Ви приводите Джоннi додому i сплачуєте менi двiстi п'ятдесят доларiв, а я погоджуюся взяти його у вас геть з рук". Хiба таку ситуацiю можна назвати звичайною? Викрадачi, що платять грошi — це вже кумедно.
То що ж це за хлоп'я, якого рiдний батько готовий забрати лише за грошi, а злочинцi — заплатити, аби тiльки звiльнитись вiд його присутностi?
Усi дiти час вiд часу бешкетують, та мало хто доходить до таких крайнощiв, як малий Джоннi Дорсет. Йому десять рокiв, але у нахабствi та капосництвi його перевершити важко. Зустрiч Джоннi з Бiлом починаєть ся з того, що хлопчина зацiдив злочинцевi уламком цеглини в око (хоча ще не знає, що перед ним викрадач — таке "спiлкування" з людьми для нього є нормою). Опинившис ь у лiсi, малий теж не губиться, а починає гру в iндiанцiв. "Жити в печерi йому сподобалося, вiн i думати забув, що вiн сам бранець". Спливає трохи часу, i викрадачi вже не знають, куди вiд нього подiтися: то "вождь червоношкiрих" намагається зняти з Бiла скальп, то влаштовує пастки, або робить якiсь iншi кумеднi капостi. Нiчого дивного, що й повернути сина Ебенезер Дорсет радить уночi, бо не хоче вiдповiдати за те, що сусiди "зроблять з людиною, яка приведе Джоннi додому". Мабуть, їм усiм довелося натерпiтися вiд знайомства iз цим хлопцем.